На базі ліквідованих «Технічних курсів ОСОАБІАХІМу» у жовтні 1933 р. були сформовані курси удосконалення старшого й середнього військово-технічного складу мото- механізованих військ РСЧА. Курси почали готувати помічників командирів танкових рот і батальйонів, ремонтно-відновних майстерень і командирів взводів. Термін підготовки визначався у 6 місяців. Кількість профілів із кожним роком збільшувалася. У травні 1941 р. курси почали готувати командирів-танкістів.
Військово-хімічні випробування. Об'єкт «Томка»
Події на фронтах світової війни наочно показали, що у число найбільш дієвих засобів ураження ворожих військ стали входити бойові отруйні речовини (ОР). Тому під час реорганізації Червоної армії, яка почалась у першій половині 1920-х років, особлива увага була приділена створенню власних хімічних військ, випробуванню й виробництву хімічної зброї, а також надійних засобів захисту.
Наявність у Німеччині високорозвинутої хімічної промисловості, яка, за оцінкою радянського керівництва, займала провідні позиції не тільки у Європі, але й у світі, а також прагнення Німеччини створити таємно від Антанти базу озброєння, у тому числі хімічного, і тут визначили вибір основного партнера.
Після уточнення перспектив співробітництва у сфері військової хімії і можливих кінцевих результатів сторони перейшли до практичної діяльності. Спільні роботи у цій галузі велися з двох генеральних напрямів. Перший — це будівництво в СРСР підприємств з випуску хімічних ОР, так званий проект «Берсоль», в якому активно брала участь фірма X. Штольценберга. Другий — це роботи по створенню й випробуванню нових бойових хімічних засобів, удосконаленню засобів їх застосування і протихімічного захисту, який отримав умовну назву «об'єкт Томка», або за аналогією з Липецьком і Казанню — «хімічна школа Томка».
З усіх галузей радянсько-німецького військового співробітництва дана галузь стала найбільш засекреченою. Про ступінь таємності цих робіт свідчить і той факт, що до цього часу не вдалося встановити навіть точну кількість хімічних полігонів. Згідно з радянськими документами, мова йде, принаймні, про два випробувальних центри (полігони): «Подосінки», який розміщувався у Шиха- нах Саратовської області, і «Томка», який знаходився у населеному пункті Тоцьке Оренбурзької області на річці Самара (ст. Причернавська)1. Саме на останньому здійснювалася більша частина спільних радянсько-німецьких аерохімічних випробувань.
Хімуправління РСЧА мало намір випробувати на полігонах нові прилади й методи застосування ОР — артилерію, авіацію, газомети, а також нові способи й засоби дегазації зараженої місцевості. Аналогічну мету переслідувала і німецька сторона. Усі поточні витрати на випробування було вирішено сплачувати порівну.
Відомо, що перші досліди було проведено вже у 1925 р. у Подосінках. Група німецьких дослідників, у яку входили і хіміки, і льотчики, отримала першу кодову назву «Гела». Її роботи у 1926 р. очолив Амберг. Згідно зі звітом Амберга, роботи «Гели» були поновлені у квітні 1926 р. у повному обсязі. Певно, домовленість про діяльність «Гели» була досягнута на рубежі 1924—1925 рр.
Договір про спільні аерохімічні випробування був підписаний сторонами 21 серпня 1926 р. з метою «всебічної й глибокої обробки цього питання». Він діяв впродовж одного року і щорічно не пізніше 31 грудня мав поновлюватися й затверджуватися сторонами, які могли вносити до нього зміни й доповнення. Як і у більшості інших документів, що стосувалися радянсько-німецького військового співробітництва, учасники не називались своїми справжніми іменами, а отримували умовні позначки, уданому випадку радянська сторона іменувалась «М» (Мозкаи), німецька сторона — «В» (Вегііп). Права Й обов'язки між партнерами розподілялися порівну. Технічне керівництво дослідами знаходилося в німецьких руках, адміністративне керівництво — в радянських. Обидві сторони за окрему плату могли отримувати зразки усіх застосованих і розроблених під час проведення спільних випробувань приладів, а їх креслення, фотозйомки мали виконуватися у подвійній кількості й однаково розподілятися між сторонами. Усі досліди повинні були виконуватись тільки у присутності радянського керівника або його заступника, вони ж визначали, хто з радянських спеціалістів буде безпосередньо брати участь у цих дослідах. Радянська сторона надавала для використання свої полігони і брала зобов'язання по забезпеченню необхідних умов роботи. Німецька сторона «брала на себе навчання протягом дослідів М-спеціалістів з усіх галузей дослідної роботи за умови, що М-спеціалісти будуть не тільки теоретично вивчати питання, але і практично брати участь у роботах»1.