Марко зітхнув, похитав головою. Підніс її руку до губ.
— Шрами від куль? Ти встиг повоювати? — не вгавала Олеся. — Де?
— Та нічого особливого… Вже все погоїлося й забулося.
— Де? — повторила вона. — Скажи мені…
— Перше поранення — то під час Брусилівського наступу. Друге — під Крутами.
— О… — з болем в голосі проказала Біличенко. — Бідний мій Марку! Ти так близько бачив смерть! Там, під Крутами, так по-дурному полягло скільки молоді… Я була тоді в Києві, бачила, як їх хоронять. Стільки люду зійшлося… Де ж вони всі були, як ці бідні хлопчики гинули?
Він закрив їй поцілунком уста.
— Перестань… Не треба про це…
— Чому? Бо ти працюєш на цю недолугу владу? — запитала вона. — Я не дуже розбираюся у політиці, але… Хіба вони здатні захистити когось, не кажучи вже про цілу державу? У них же нічого немає… Он навіть кліше для друкування грошей і те у Петлюри з-під носа викрали…
Марко здивовано поглянув на неї.
— Звідки ти про це знаєш?
— Теж знайшов мені таємницю… Та про це все місто знає… — Олеся потягнулася до нього. — То Олексій Трегуб постраждав, охороняючи те кліше?
Марко знову вклав її, як дитину, на подушки.
— Полишмо цю розмову, Олесю…
— Наш керівник театру, Микола Крамовський, завжди у курсі всіх подій у місті… — продовжувала вона. — Те, що знає він, знає його коханка, Ольга Татарінова. А те, що відомо Ользі, знає весь колектив, до останньої прибиральниці і білетера… І в результаті все місто…
— Це небезпечно. Тобі не потрібно про це говорити… — проказав, цілуючи її.
— Я ж тобі кажу, а не комусь іншому, — зітхнула Олеся. — Я взагалі намагаюся тримати рот на замку. Але тобі… тобі хочу вірити!
— Біля твоїх ніг — усе місто… — Марко нахилився, роздивляючись обличчя Біличенко.
— Все місто, і нікого… — прошепотіла у відповідь Олеся. — Якщо тільки ти…
Він не дав їй доказати, бо затулив поцілунком уста.
Про Петербург Микола Савович згадувати не любив. То була давня й не вельми пристойна сторінка в житті Крамовського. До приватного театру місцевого аристократа, скандально відомого князя Мещерського Микола Савович потрапив ще в отрочі літа, й зовсім не через талант лицедійства.
У ті роки юний, миловидний Микола Крамовський тільки розпочав службу трубачем у лейб-стрілковому батальйоні столичного гарнізону. Притаманна князю слабкість одразу виділила звабливого стрункого юнака серед інших під час військового огляду. Мещерський був другом царя Олександра III, й того дня прибув разом із його імператорською величністю в розташування гарнізону.
А далі Крамовський був запрошений князем на приватну партію більярду і з поважної гостини повернувся, не тільки втративши юначу цноту, але й при грошах.
З того часу князь запрошував Крамовського приватно «зіграти партійку-другу» мало не щотижня і врешті, втративши всіляку обережність, перестав навіть шукати слушні приводи, аби побачитися зі своїм новим коханцем.
Про інтимні зустрічі князя Мещерського і юного трубача стало відомо графу Келлеру, у підпорядкуванні якого знаходився лейб-стрілковий батальйон. Келлер, будучи людиною благородною, намагався всіляко вплинути на Крамовського, соромив його наодинці і навіть намагався перешкодити тій великосвітській «грі у більярд», зацідивши трубачу в обличчя. Однак гроші Мещерського робили свою справу: про сором Миколи нікому не було відомо, окрім Келлера, а от «виграші» у «більярдних партійках» із Мещерським дозволяли юному Крамовському вести у Петербурзі доволі пристойне й безбідне життя.
Зрештою, терпіння втратив і сам князь, обурений таким протистоянням із графом Келлером. Накапав на воєначальника імператору, й Олександр, не довго думаючи, відсторонив упертого поборника моралі від служби.
Келлер не залишився у боргу: скандал набув чималого розголосу, й попутно осоромленому Крамовському нічого не залишалося, як покинути військову службу й прийняти запрошення князя перебратися до його маєтку, на Спаську.
Однак, потрапивши у повне розпорядження Мещерського, Микола зрозумів, що не все так безхмарно: численні коханці князя претендували не лише на його увагу, але й на утримання, що, відповідно, врізало пайку самого Крамовського. І тоді Микола вигадав ідеальний вихід: аби не чекати, коли його благодійник замінить його іншою «одаліскою», запропонував Мещерському створити приватний театр, котрий не тільки підніме престиж самого князя, а й стане додатковим джерелом доходів.
Мещерський погодився, і Крамовський, щоб не перейти на цілковито вільні хліби, мусів віднайти у собі необхідний театральний талант… Так він став артистом, занурився у театральну справу, поміж спектаклями вдовольняючи зовсім інші потреби гурмана Мещерського.