Пройшовши повз охорону, Марко озирнувся. Поручник справді розставив чатових кругом, де тільки міг: темними тінями вони стирчали біля воріт та на мурі. Важкі різьблені двері знадвору були зачинені. Це добре! Довелося чекати, поки вартовий відімкне їх здоровенним, схожим на церковний ключем.
Отже, просто так із маєтку вночі і справді нікому не вийти. Всередині охорони, правда, не було, та й тиша панувала навколо. Крамовський оголосив ранній підйом, усі бажали добре виспатися. Проте, увійшовши до передпокою, Марко аж здригнувся від несподіванки.
У ледь освітленому гасовою лампою кутку, на застеленій ковдрою лаві вмостився той самий Іпатій Матрусяк, волочиський фотограф, найнятий Казиміренком.
Від несподіванки він підхопився, мало не перекинувши зібраний і вмощений на штатив фотографічний апарат. На обличчі застиг переляк.
— Перепрошую за такий конфуз, — затарахкотів він. — Ви мене налякали! Панове артисти зайняли усі кімнати; панянки забажали кожна окремі апартаменти. А я не гордий, я і тут заночую! Скільки тієї ночі, коли пан Казиміренко добре платить… Оце і фотографічний апарат налагодив, аби вранці менше мороки було, бо пан Казиміренко наказав фіксувати усе, для відчиту. Завтра із самого ранку сніданок — і до Волочиська, на репетицію…
— Не холодно вам тут, пане Матрусяк? — поцікавився Марко.
— Ні, мені дали ковдру. Аж дві. То я не бідую. Та й червень надворі все-таки! Тепло!
— А не підкажете часом, у якій кімнаті пані Олеся Біличенко зупинилася?
— Біличенко… — повторив Матрусяк. — Така свіжа приваблива блондинка… Перепрошую, та у мене погляд фотографа, — завбачливо додав він. — Другий поверх, отак, убік від парадної зали, зліва двері. Я був свідком того, як пан Крамовський виділив для неї особисто найкращі апартаменти.
Я ж гадав, і мене в апартаменти… Але, коли всіх артистів розселили, мені сказали облаштовуватися тут, на лаві… Добре, хоч ніхто цього сорому не бачив!
— Привидів не боїтеся? — жартома поцікавився Марко. — Кажуть, ночами тут блукає привид власниці маєтку, яку чоловік застрелив з ревнощів…
Матрусяк боязко перехрестився.
— Бог із вами! Не говоріть мені таке на ніч! Самі ж бачите: світло — одні гасові лампи! Моторошно! А ви? Ви теж на лаві? — боязко поцікавився він, ховаючи ковдру позад себе.
— А от зараз і дізнаюся… — усміхнувся Марко.
Далі піднявся різьбленими чавунними сходами на другий поверх. Тут панувала тиша: потомлені дорогою гості маєтку насолоджувалися відпочинком. Простора парадна зала, напівосвітлена кількома гасовими лампами, втопала в густих, майже відчутних на дотик сутінках. У них губилося навіть місячне сяйво, що пробивалося крізь важкі оксамитові портьєри. Кришталева люстра під стелею, меблі — усе відкидало на паркет похмурі тіні. Не дивно, що містечком усе ще ходять байки про блукаючого привида дружини Мордвінова! В дитинстві, приїжджаючи з батьком до Тарноруди, Марко не раз чув цю трагічну історію про кохання і смерть. У ній велося про те, як познайомившись у Петербурзі з молодою красунею Надією, улюбленець долі, надвірний радник Мордвінов покинув заради нового кохання дружину й дітей та перебрався до Тарноруди, на батьківщину своєї пасії, був готовий заради Надії на усе: звів для неї розкішний палац із червоної цегли, виконував усі її забаганки. Надія ж, молода, вродлива, до того ще й мала неабиякий талант вести бізнесові справи. Однак через ревнощі чоловіка почуття зійшли геть на пси, й одного разу, спровадивши малолітню доньку гуляти з покоївкою в сад, Мордвінов застрелив Надію просто на сходах маєтку…
— Олесю? — Марко обережно постукав У двері.
Вона відчинила вже за хвилину, але в кімнату не впустила. Стала босоніж на порозі, виглянула через Шведове плече у сутінки зали. Бездоганно вкладене волосся було збурене, наче Олеся насправді не могла заснути і крутилася в ліжку увесь цей час, очікуючи його приходу.
— Я вже вклалася спати, — проказала байдуже. — Була переконана, що ти вже не прийдеш.
— Але ж я обіцяв прийти за годину-другу, побажати тобі добраніч… Не впустиш?
Біличенко потиснула плечима.
— Ну от, побажав. Іди вже. Крамовський сказав, що завтра з самого ранку до Волочиська їдемо. Репетиція буде увесь день. Увечері спектакль. Тож сьогодні побачення не буде. Завтра, після спектаклю. Якщо у мене настрій буде тебе бачити! — позіхнула й махнула рукою у напрямку зали. — Йди, йди собі вже.
Марко зачудовано дивився на неї.
— Ну, добре, — проказав, намагаючись бути спокійним. — Як забажаєш. Добраніч.