— Що ж ти одразу не сказав мені, Пінкертоне? Зараз телеграфую до міста, нехай обережно перевірять. Хоч, звісно, вдома він навряд чи сидить…
Коли Марко увійшов до парадної зали, столи вже були застелені і сервіровані. За розпорядженням Казиміренка, артистів таки вивели на пізній сніданок. Злі та обурені, вони мовчазно їли під наглядом вартових. Ольга Татарінова тільки зітхала та все оглядалася: Крамовський до столу так і не з’явився, а запитати, де він, Ольга не наважувалася.
Зголоднілий Швед підкликав молодицю, що подавала їсти.
— Принесіть і мені щось, бо від ранку голодний ходжу. Бодай канапку і чаю.
— Та чому ж канапку тільки, зараз усе, що положено, те і принесу! — жваво промовила та. — Пан поручник наказав нам вас глядіти!
Марко пошукав поглядом Біличенко. Олеся сиділа в самому кінці столу, віддалік від усіх. Похмуро дивилася на свою тарілку, в якій змішала зо дві ложки сиру й сметани.
Швед підійшов, відсунув стілець, сів напроти. І поки жіночка викладала перед ним канапки, масло, шмат холодної буженини та наливала чаю, Марко не зводив очей з Олесі.
— Чого така засмучена? — проказав до неї.
Біличенко мовчки підняла погляд на Марка.
— А тобі що до того? — відповіла холодно і відсторонено. — Яке тобі діло до того, що зі мною і чому я така?
— Значить, є діло, раз запитую, — Марко намастив окраєць хліба маслом, уклав на нього шматок буженини. — І апетит, бачу, у тебе геть пропав…
— Пропав, — коротко відповіла Олеся.
— Ну і даремно! — промовив Марко, з апетитом відкусивши півканапки. — Буженина навіть дуже смачна. Та й день сьогодні чудовий.
— Бо ви заарештували Крамовського? — Біличенко стиснула вуста і розгнівано зиркнула на Шведа.
— Так, бо ми заарештували московського агента Крамовського і знайшли кліше, про викрадення якого знають навіть білетери і прибиральниця у Кам’янецькому театрі.
— То того ти сяєш, як мідний таз на сонці? — тихо промовила Біличенко.
— Іменно! — усміхнувся Марко. — Олесю… Ну чого ти, справді? Навіщо вдаєш із себе мегеру?
— Бо ти, Шведе, крок за кроком руйнуєш моє життя, — відповіла вона з притиском. — Ти обіцяв, що зробиш мене щасливою, — прошепотіла вона. — А тим часом за кілька днів зруйнував його…
— Що ж я такого зробив? — поцікавився Марко. — То моя робота — висліджувати ворожих агентів. Хто винен, що Крамовський, директор українського театру, виявився зрадником? Ти ще про Чорницького не знаєш! — додав із зітханням.
— Кость? А що з ним?
— Нічого, крім того, що він допоміг Крамовському викрасти кліше, довів до самогубства Олексія Трегуба і, можливо, застрелив Анну Головацьку. А так — нічого…
— Чорницький? — перепитала здивовано Олеся.
— Чорницький! — відповів Марко, ладнаючи собі нову канапку.
— Усі навкруги тебе вороги і більшовицькі агенти, Шведе! — пирхнула Біличенко. — Тільки ти один — борець за світле майбутнє. Може, і я?
— Що ти? — перепитав Марко.
— Може, і я ворог, і московська агента? — проказала Олеся із злістю в голосі.
— Поки що я бачу перед собою роздратовану жінку, — відповів Марко. — Злу, як пантера, жінку, за якою я страшенно скучив.
Олеся раптом простягнула руку, накрила його руку своєю долонею.
— Забери мене звідси, Марку! Забери! Ти ж можеш! Повернімося до Кам’янця?
— Поки не можу… Ви усі маєте бути тут, у маєтку ще днів зо два. Завтра приїдуть з Розвідочної управи, певно, захочуть усіх допитати, взяти свідчення, зіставити усе.
— Допитати? — Олеся відклала в бік виделку. — Марку, благаю тебе….
— На жаль, Олесю, то не в моїй компетенції. Ти ж з усіма ними знайома: із Крамовським, Трегубом покійним, Чорницьким… Тому, поки не поспілкуються з тобою та рештою, покидати маєток не можна.
— Добре, — відповіла вона. — Якось перетерплю.
Її очі наповнилися слізьми, і голос задрижав.
— Прости мене, Марку… Я така знервована! Я сама не знаю, що тобі говорю і що роблю… Я мелю такі дурниці…
Швед стиснув її руку.
— Заспокойся, все добре, Олесю! Просто заспокойся і потерпи трохи.
— Якщо ти прийдеш до мене сьогодні… — прошепотіла вона.
Марко примружився, підморгнув.
— Так і буде, — хлепнув чаю і піднявся з-за столу, — тільки пізніше. Мушу йти, Олесю. Сама бачиш: театр скінчився.
Вона сумним поглядом провела його до сходів.