— Де ви все це викопали? — здивувалася Ліль.
— Сама не знаю, — відповіла Грайвесна. — Слухала їх. Мабуть, те, що я кажу, схоже на дурницю.
— Можливо, — кинула Ліль, — але принаймні все зрозуміло.
Вона підійшла до вікна. Там, унизу, на тлі вогненно-червоної трави бежева пляма Лазулевого тіла здавалась опуклим відтиском. Інколи про таке кажуть «рельєф». Був там і Вольф — він стояв біля Лазулі навколішках, обійнявши його за плечі, й щось йому говорив.
Розділ 28
Це сталося наступного дня. Грайвесна лежала в кімнаті Лазулі, вдихала приємний Запах соснових дощок і мріяла. Він мав невдовзі повернутися. Стелею бігли світлі борозенки майже вподовж волокон деревини.
Вітер кубливсь у дорожній куряві й кружляв довкола живоплоту, бурунячи червону траву синусоїдами хвиль, гребінці яких пінилися щоразу новими квітками. Грайвесна шкірою відчувала свіжу Сапфірову постіль. Вона відкинула запинало й торкнулася щокою лляної наволоки.
Прийде Лазулі, ляже поруч із нею і підкладе свою руку під її ясні коси, візьме за плече… Грайвесна легенько торкнулася свого плеча.
Сором’язливий він…
Мрії пливли і пливли, Грайвесна пробувала проводжати їх поглядом, але це набридало, і вона жодну не додивлялась до кінця. Навіщо мріяти — Лазулі й так прийде, і ніякий це не сон. Грайвесна жила взаправду. Вона пучками відчувала, як кров б’є у скронях, з насолодою стискала й розтискала кулаки, граючи м’язами. На якусь мить навіть заснула, забувши про свою ліву ногу, просто зволікала з тим, що колись доведеться нею поворухнути, бо знала це відчуття і звідати його вчасно було великою насолодою.
Сонце матеріалізувало повітря в мільйони корпускул, поміж яких метушилось кілька крилатих створінь. Іноді вони раптом зникали в порожньому промені тіні, ніби в якій пащі, і тоді Грайвесні трішки хололо на серці. Але вона знову поверталася до своїх мрій і вже не стежила за танком лискучих леліток.
Вона чула всі знайомі звуки, що ними жив будинок: як грюкають унизу двері, як у трубах заводить пісню вода, як за дверима в лункому коридорі безладно похляпує мотузка, якою відчиняли кватирку, — протяг розгойдував її туди-сюди.
У садочку хтось висвистував. Грайвесна поворушила ногою, і нога клітина по клітині повернулася до життя; була мить, коли цей свербіж став просто нестерпним. Як чудово! З тихим млосним стогоном вона потяглась.
На другий поверх піднявся Сапфір Лазулі, і Грайвесна відчула — серце прокидається. Воно не забилося швидше, а тільки ввійшло в рівний ритм, поважний і потужний. Грайвесна відчула, як зарум’яніли її щоки, і втішено зітхнула. Ось що називають життям!..
Лазулі постукав і ввійшов. Він вирізьблювався в рамі одвірків, стрункий і кремезний, з піском у волоссі. На ньому був комбінезон тютюнового кольору і сорочка з розстебнутим коміром. Очі були того сіро-металевого відтінку, якими бувають деякі емалі, рот виразно окреслений, зі смужкою тіні під нижньою губою, а контури дужої шиї романтично продовжували комір.
Лазулі підняв руку й сперся на одвірок. Він дивився на Грайвесну, простерту в ліжку. Та всміхалася з-за напівстулених повік. Під віями він бачив дві блискітки очей. Її зігнута ліва нога задирала легеньку сукню, і Лазулі з завмиранням серця простежив лінію другої ноги від отороченого китичками черевичка до тіні високо над коліном.
— Привіт… — промовив Лазулі, не змінюючи пози.
— Привіт, — озвалася Грайвесна.
Він не ворушивсь. Грайвесна торкнулася свого намиста з жовтих квіток і непомітно його розстебнула. Не відводячи від Лазулі погляду, опустила руку, і разок важкою гадючкою впав на підлогу. По тому неквапом скинула черевичок, трохи помарудившись із хромованою застібкою. Черевичок легенько стукнув підборчиком об паркет. Тоді Грайвесна розстебнула й другий черевичок.
Лазулі задихав частіше. Мов зачарований стежив він за руками Грайвесни. За її губами, соковитими й червоно-гарячими, як темна глибизна свіжої квітки.
Тепер вона приспустила до кісточки одну панчоху з ефірного мережива, і та стала маленьким сірим клубочком. Потім з’явивсь і другий — обидва лягли поряд з черевиками.
Нігті в Грайвесни на ногах були покриті синім перламутровим лаком. Шовкова сукня мала ряд ґудзиків на кожному боці від плеча до литки. Почала вона згори й розстебнула два перші. Відтак перейшла на другий бік і розчепила три. Тоді ще по два з кожного боку. Зрештою лишився один-єдиний ґудзик на поясі. А тоді обидва полотнища сукні впали до її відполірованих колін, і там, куди лягали сонячні промені, Лазулі побачив тремтливий пушок.