Два трикутники чорних мережив зачепились і зависли на торшері, тепер треба було розстебнути тільки останній ґудзик, бо на самому низу її животика лишалось іще легке кошлате вбрання, яке становило з Грайвесною одне ціле.
У її усмішці раптом зібралося все сонце кімнати. Як заворожений, Лазулі опустив руки і нерішуче підступив до неї. Грайвесна саме вийшла з сукні і завмерла, схрестивши руки на грудях, наче по важкій роботі. Поки роздягався Лазулі, вона не поворухнулась, і тільки на пружних персах, розкинутих вільно й безтурботно, невблаганно наливалися рожеві бруньки.
Розділ 29
Він ліг поряд і обійняв її. Грайвесна повернулась на бік і відповіла на його цілунки. Тонкими пальцями вона гладила йому щоки, губи ледь торкались його він. Лазулі ввесь тремтів, відчуваючи, як пекучий вогонь охопив йому поперек і став виразно окресленим бажанням. Він хотів розтягти його, не хотів спускати з ретязя свою плотську жагу, бо інша річ, реальне занепокоєння, холодило йому потилицю й не давало розслабитись. Лазулі заплющив очі, тихий шепіт Грайвесниного голосу приколисав його оманливим чуттєвим сном. Лазулі лежав на правому боці, Грайвесна — лицем до нього. Він підняв лівицю, зустрівся вгорі з її білою рукою й пішов по цій руці до пахвової ямки, ледь прикритої цупким білим волоссячком. Розплющив очі й побачив краплю-перлину прозорого поту, що збігала в неї по груді. Нахилився й злизнув її — перлина мала присмак підсоленої лаванди. Тоді торкнувся губами напнутої шкіри, і дівчина, засміявшись від лоскоту, поклала його руку собі на стан. Друга його рука ковзнула по її довгому волоссі і стисла шию. Його груди накрили її настовбурчені пипки. Грайвесна вже не сміялась, її вуста трохи розтулились, і від цього обличчя стало ще молодшим — так прокидається маля.
За спиною в Грайвесни стояв чоловік і сумно дивився на Сапфіра Лазулі.
Лазулі не поворухнувся. Він непомітно помацав лівою рукою позад себе. Ліжко було невисоке, і він допнувся до своїх штанів, що лежали долі. Потім намацав причепленого до паска ножа — свого ще скаутського ножа з глибокою боріздкою на лезі.
Лазулі не зводив з чоловіка очей. Грайвесна тільки ронила зітхання, і між губами в неї біло зблискували зуби. Лазулі вивільнив праву руку. Чоловік стояв біля самого ліжка, за спиною в дівчини, і не ворушився. Неквапом, так само дивлячись на нього, Лазулі звівся навколішки і перебрав ножа в правицю. На скронях і верхній губі виступили краплини поту. Різало очі. Він спритно, немов багром, ухопив чоловіка лівою рукою за комір і нахилив до ліжка. Відчував у собі нездоланну силу. Чоловік був інертний, мов труп, і Лазулі раптом відчув, що ще трішки — і той розчиниться в повітрі, зникне в нього на очах. Він перехилився через Грайвесну, яка шепотіла якісь розрадливі слова, і з дикою силою вгородив ножа тому типові в серце. Удар вийшов глухий, як по діжці з піском, і лезо ввігналося в самісіньку колодочку, втягши за собою тканину. Лазулі висмикнув ножа — кров на лезі вмить скипілась. Він витер її підкладкою чужого піджака. Тоді поклав ножа напохваті й штовхнув безживне тіло, яке сповзло на килим. Лазулі втер ліктем мокрий лоб. Його м’язи налилися нелюдською силою — ось-ось задвигтять. Він підніс руку до очей подивитись, чи не тремтить. Рука була тверда і впевнена, немов сталева.
Надворі знімався вітер. Похилими пасмами вставала курява й неслась по ланах. Вітер чіплявся за дахи й скрізь лишав по собі протяглу скаргу, дзвінкі пачоси. Грюкнула незачинена кватирка в коридорі. Під вікном Вольфового кабінету гойдалось і шуміло дерево.
У кімнаті Лазулі було все спокійно. Сонце повільно пливло небом і звільна проявляло барви на малюнку над шафою. Симпатичний такий малюнок: переріз авіаційного двигуна, на якому вода була зелена, пальне червоне, випрацюваний газ жовтий, а впорскуване повітря синє. Злиття червоного й синього в камері згорання давало красивий пурпуровий колір свіжої печінки.
Лазулі перевів погляд на Грайвесну. Та вже не всміхалась і була схожа на без причини скривджену дитину.
Причина лежала у суточках між ліжком і стіною, підпливаючи густою кров’ю, яка витікала крізь чорну щілину навпроти серця. Лазулі схилився над Грайвесною, ніжним цілунком торкнувся її шиї збоку, відтак його губи спустилися по плечі, сягнули боку з хвилями ребер, опустились у заглиблення стану й побралися стегном униз. Грайвесна, яка доти лежала на лівому боці, відкотилась на спину, і Лазулі вперся в її пах. Під прозорою шкірою тоненькою лінією прозирала блідо-синя вена. Грайвесна хотіла була йому допомогти, та Лазулі вже одірвавсь од неї і зі страшним обличчям підводився з ліжка.