– Упа-упа-де-де, упа-упа-де-де! – i пiдвивання гiтари: вввiуууувввiiiееееааа.
Бабуся в коричневiй сукнi завдовжки до середини литки пiдiйшла попiд сцену i стала стрибати вздовж неї, ніби м'ячик, вона пiдняла над головою зiгнутi в лiктях руки й крутила долонями, наче тримаючи в них лiхтарики, її череп трусився швидше за ритм музики, бабуся розгойдувала голову з боку в бік, навмисне викликаючи запаморочення, аж ось вона впала на колiна перед сценою, де висів плакат із цитатою з псалмiв, i стала битися лобом об метрову лiтеру О у словi «Господу». Об першу з них. Бабусi не заважали, але коли музика почала поволi затихати, почулося мiрне гупання головою та невиразне пiдвивання. Тодi з першого ряду встали кiлька кремезних чоловiкiв, їх зовсiм не пройняло, вони лагiдно взяли бабусю попiд пахви й повели набік, до маленьких дверей праворуч вiд сцени. Бабуся тiпалась у їхнiх руках, мов рибина, один з чоловiкiв притримував її за чоло, якоїсь митi обличчя бабусі повернулось у бік залу, i я побачив на губах бiлу пiну.
– Упа-упа-де-де, упа-упа-де-де… – вже тихiше виводила спiвачка на сценi, музика затихала, але тримала ритм, прихожани у проходi мiж рядами бiльше не пiдстрибували, а мовчки стояли, пiднявши на рiвень голови втомленi та зiгнутi в лiктях руки, люди дрiбно трусилися, деякi крутилися навколо себе, напiвзаплющивши очi та задерша обличчя в бік
стелі.
Я вийшов у прохiд i, тримаючи рюкзак за лямку на рiвнi колiн, поволi задкував до проходу.
– Пройняло, брате? – усмiхнувся блеквотер Джонi.
– Благодать, – я вiдчув, що нижня щелепа тремтить, i говорив широко розтуляючи рота, щоб не клацнути зубами.
– Першi рази особливо сильно, – сказав Джонi.
Його напарник по iнший бiк дверей актового залу стояв мовчки, зазираючи всередину. Iз залу линула музика, тепер вона стала тягучою, домiнували електрогiтара та синтезатор. Я витер зворотнiм боком зап'ястка пiт з лоба:
– Вийду подихаю.
Блеквотер Джонi кивнув, у нього були яснi очi, й тiльки тепер попри форму я оцiнив його вiк: Джонi – рокiв вiсiмнадцять або дев'ятнадцять, не бiльше. Я розтягнув губи, кивнув йому й обернувся. Пiтного охоронця не було за партою. Мабуть, вiн тепер у залi серед охоплених благодаттю прихожан. Два блеквотера на виходi з будiвлi не зреагували, коли я виходив.
Я кинув рахувати днi. Пiсля роботи йшов у бiк Подолу, але на вулицi Гетьмана натикався на блякiв за рiжучою стрiчкою. Я майже не курив, бо бракувало грошей. Кiлька разiв на день виходило стрельнути сигарету. Дев'ять iз десяти перехожих виражали презирство, яке я мовчки ковтав. Десятий дiставав сигарету. Попри зменшення дози, кашель посилювався.
З'ясувалося, що Сергiю Iвановичу сорок сiм, а не шiстдесят, як менi здалося. Я таки почав називати його Серьожою. Спiвмешканка Серьожи працювала поруч iз ним на Борщагiвському базарi, тягала мiшки з овочами. Це була кремезна жiнка, якої я побоювався. У неї був нижчий за мiй, сиплий голос, запухле обличчя, лiловi щоки та набряки пiд бровами. У жiнок це завжди помiтнiше. Серьожа навiть пiсля запою лишався iнтелiгентним; довготелесий та сухоребрий – вiн ходив у блiдо-блакитних розтягнутих джинсах i колись бiлiй, а нинi сiрiй сорочцi з комiрцем i, схоже, щовечора прав цю сорочку, як я свої футболки, бо сорочка Серьожи не пахла, запах iшов вiд його тiла й залишався чистим, хоч i вiдгонив алкоголем. Я приохотився випивати з ним i зрозумiв, що сто грамiв плюс пиво замiняють highlight of the day, а обходяться дешевше.
сти не хотiлось, а горiлка на розлив продавалася рiзних сортiв, до найдешевшої, й до вечора можна було ще двiчi догнатися паленкою. Пiсля цього вранцi свiжий хлiб, який я розвантажував, не викликав апетиту, його запах радше спричиняв нудоту.
– Класно тобi, Тоха, – сказав Серьожа, наливаючи, – тобi так мало треба.
Його спiвмешканка сидiла поруч iз ним на ящику, Серьожа поклав руку мiж її масивнi стегна. Я намагався не витрiщатись на її обличчя.
Пiсля третього вечiрнього догону в кiоску спалося легше, твердi лотки не муляли. Треба було тiльки брати приклад iз Серьожi й, навiть похитуючись, брести до канави й митися вранцi та ввечерi. Тодi все буде добре.
Уклавшись у кiоску на нiч, я згадував Умiду. Досi я ненавидiв себе, коли мастурбував, бо в результатi запах сперми змiшувався з запахом хлiбного тiста. Задушлива сумiш у тiсному закритому просторi. Тепер, п'яний, я цього не вiдчував. Я тiльки ще бiльше розчулювався, думаючи про Умку. Я був їй вдячний, що, навiть не бачивши її мiсяць, не вiдчуваю параної. Я згадував, як у зеленiй зонi, коли зустрiчався з Нiною, пiд час кожної робочої змiни переживав, iз ким Нiна може бути зараз. Так, усмiхнувся я в темрявi кiоску, те, що я випав iз зеленої зони, має позитивний бiк. Я бiльше не побачу Нiну.
– Ти лузер! Я завжди казала, що ти лузер!!! – верещала Нiна, коли дiзналася про моє звiльнення.
– Нiна… – затремтiв я.
– Не нiнай! Нєхуй було залупатись! – перебила вона криком.
Я опустив голову. У Нiни був чоловiк, який знав, що вона зi мною, але досi давав їй грошi на її вимогу. Однак їй не вистачало.
й не вистачало й того, що заробляв я. Вона повторювала, що все, чого не дiстане вiд мене, дiстане вiд iншого чоловiка. Вона стверджувала, що колишнiй коханець Андрiй знову, за її виразом, пiдкочує до неї яйця.
Я сидiв на письмовому столi, схрестивши гомiлки й тримаючись руками за край лакованої темно-коричневої кришки. Ногами до пiдлоги не дiставав. Нiна ходила передi мною туди-сюди по кiмнатi. Я опускав голову дедалi нижче i вкотре питав себе, як я мiг закохатись у це створiння.
– Я повернусь до чоловiка, – Нiна зупинилась навпроти мене. – Вiн тепер бiльше за тебе заробляє!
Я пiдвiв погляд. Її зеленi очi звузились. Коротке руде волосся в поєднаннi з зеленими очима збуджувало навiть зараз.
– Або нiiі, – протягнула Нiна. – Краще до Андрiя.
– Ну й чим ти не… – останнє слово я сказав пошепки, опустивши голову. Сидячи на столi й тримаючись руками за його край.
– Ш-ш-ш-ш-шо?! – її голос пiднявся на три тони вгору. Нiна пiдскочила до мене. – Щ-що ти сказав, ур-род? – вона заводилась. – Я тобi скiльки повторювала: це природно! Жiнка шукає самця, в якому може бути впевнена! Що вiн забезпечить її, її дiтей! Я ж тебе вчила: жiнку роздягає той, хто її одягає! Я не хочу, щоб мої дiти росли в червонiй зонi!
Я сидiв перед нею, втягнувши голову в плечi. А Нiна не могла зупинитися:
– Але ти все одно вважаєш подумки, що я проститутка. Так? Як ти там жвендiв? Зараз… А! Стосунки з розрахунку – оптова проституцiя? Фiл-л-лософ й-йобаний!
Не пiднiмаючи голови, я дивився на її стрункi ноги. Нiна зупинилася навпроти мене. Вона ходила вдома в довгiй блiдо-бежевiй футболцi, пiд якою нiчого не було.
– Дивись менi в очi! – наказала Нiна.
Я пiдняв обличчя й миттєво отримав кулаком у нiс. Її кулак був маленький i дуже твердий.
– Нiна! – менi з очей бризнули сльози.
Вона вдарила ще раз i влучила по губах. Я вiдвернувся вбiк i знов дiстав по носi. Твердий маленький кулак. Я сидiв, схрестивши ноги в литках, на столi. Я не знав, що робити. Мама все життя вчила мене, що жiнку не можна вдарити за жодних обставин.
Я десяток разiв пробував пiти вiд Нiни. Вона щоразу знаходила мене, хоч би де я був. Вона знала всiх знайомих, у яких я мiг ховатися вiд неї: ми були разом понад два роки. Якщо не дiяли сльози й освiдчення в коханнi – бо Нiна була здатна i на теплу нiжнiсть, у якiй я розчинявся – вона перемикалася на шантаж. Наприклад, починала верещати на весь пiд'їзд «допоможiть! рятуйте!», чи пiдбiгала на вулицi до «справжнього мужчини» i просила по-чоловiчому поговорити з «цим козлом». Мужики велися. Всi мужики на неї велися. Я тодi йшов iз Нiною геть, а вона чiплялася за мою руку, смiялась i бiльше не звертала уваги на справжнього мужчину.
– Проститутка так не зробить, правда? – в'їдливо запитала Нiна.