Я пiдняв голову, затикаючи нiс великим i вказiвним пальцями, щоб перестала текти кров. Нiна пiдiйшла впритул i поклала руку менi на плече. Я здригнувся.
– Ну, ну, зайченя, – її теплий голос тепер розтiкався бальзамом.
Вона погладила мене по щоцi. Нiна завжди переходила з одного стану в iнший миттєво, нiби клацнувши перемикачем. Зараз це нiжнiсть. Я зрозумiв, що бiльше мене не битимуть, i вiд полегшення розплакався. Тепер сльози текли по-справжньому, я кiлька разiв схлипнув i заридав.
– Ну, ну, зайченя, – Нiна обiйняла мене за шию. – Витри сльозки. Або дай я витру.
Вона взяла край своєї футболки й задерла її, щоб дiстати до мого обличчя. Я бачив її стрижений лобок i плаский живiт. Нiна ретельно обтерла мене вiд кровi пiд носом та вiд слiз на щоках i, не вiдпускаючи краю футболки, iншою рукою пiдняла моє обличчя й дуже м'яко, ледь торкаючись, стала цiлувати мене:
– М-м-м, якi губки. Я по них теж влучила? Ум-м. Моє зайченя. Як вони розпухли. Якi вони м'якенькi. Такi яскравi, червонi губки.
Вона перевела погляд на свою руку, в якiй досi тримала край футболки:
– Ой, замастилася, – вiдпустила мене й обома руками стягнула футболку через голову, лишившись передi мною гола. Нiна не дивлячись вiдкинула футболку вбiк, обiйняла мене обома руками за шию, вигнулась усiм тiлом i опинилася мiж моїх розведених нiг, притулилася теплим животом, я подався на столi вперед, зiсковзнув, обiйняв її голе тiло, однiєю рукою ковзнув по талiї вниз, iншою притис її до себе, Нiна вiдхилилася назад, тягнучи мене до лiжка, й вiд того, що бiль минув i що болю зараз не буде, було так солодко, що я розчинився.
Вранцi ми знову посварилися, я заговорив про те, що треба розійтися. Коли Нiна зрозуміла, що я налаштований серйозно, спробувала вдарити, але я встиг ухилитися, бо чекав цього. Вона схопила кухонного ножа i погналася за мною по квартирi. Я прикривався табуреткою, як щитом. Нiна дiстала з-пiд лiжка презерватив iз наслiдком учорашнього примирення. Вона вимахувала ним i погрожувала забруднити себе зсередини та подати заяву про зґвалтування. Я вискочив iз квартири й буквально втiк. Напiвроздягнена Нiна гналася за мною по вулицi, але я бiгаю швидше.
Так, у цьому кiоску вона мене точно не знайде. У темрявi я навiть захихотiв вiд радості.
Вранцi, поки я мився в канавi, прибiг Алiк у спортивному костюмi. Вiн перейшов на крок, побачивши, що кiоск вiдчинений, тож я поспiшив одягти футболку й повернутися:
– Я тут!
– А. Так рано приходиш, молодець. Я хотiв по дорозi назад, але раз ти вже тут…
Алiк розстiбнув блискавку на бiчнiй кишенi спортивних штанiв i дiстав грошi. Я запитально глянув на нього й побачив, що вiн нiяковiє:
– Ось! Сьогоднi три мiсяцi, як ти у мене працюєш. На.
Я невпевнено потягся рукою по грошi. Алiк додав скоромовкою i трохи затинаючись:
– Маленька премiя. Пiдвищити зарплату поки не можу, а так.
– Дякую, – я уявив лагiднi темно-карi очi його безiменної дружини й повторив: – Дякую.
Алiк кивнув, нiби вбираючи голову в плечi, махнув рукою й стартував далi. Вiн бiгав повiльно i дрiбним кроком. Його черевце вiбрувало щоразу, як нога торкалася землi.
Я кiлька днiв ходив iз премiальними по секонд-хендах. У зону прийшла спека. Вночi температура не опускалася нижче тридцяти. Досвiтньої прохолоди тепер не було. Коли о п'ятiй ранку я вiдчиняв кiоск зсередини, то натикався на стiну задушливого гарячого повiтря. Ватяна куфайка, на якiй я спав, ледь не хлюпала вiд поту. I схоже, почала гнисти зсередини.
З вулицi при яскравому сонцi виглядало, нiби пiд великим синiм тентом секонда зовсiм темно. Я уявив, який там парник, якщо надворi тридцять сiм. Зiтхнув i рушив до тенту. Дорогу перегородила стiна кислого запаху. Я скривив носа й повернув голову. Сiрий вiд пилюки чоловiк збирав пiд стiною крихти. Хтось накришив на землю хлiб для горобцiв. У червонiй зонi не було голубiв, але кiлька горобцiв звiдкись узялися, вони голосно цвiрiнькали, стрибаючи по хлiбнi крихти, намагалися вхопити шматки бiльшi, нiж могли нести, i втекти з ними, шматки хлiба випадали iз дзьобiв, i горобцi поверталися по новi. А цей чоловiк рухався так повiльно, що пташки навiть не тiкали вiд нього. Чоловiк нахилився до землi й, не розгинаючись, збирав помiж горобцiв крихти i клав їх собi до рота. Рот запiкся на сонцi, губи запухли i, схоже, день-два тому були розбитi. Його обличчя аж блищало, попечене сонцем. Очi з набряклими повiками перетворились на щiлини. Нечесане волосся, вкрите пилюкою, збилося ковтунами. Кошлата борода. I все-таки ясно, що чоловiковi не бiльше тридцяти рокiв.
Я рiзко видихнув носом, щоб вигнати запах, затримав подих i швидко обiйшов чоловiка боком. Це ж треба, подумав я. Хоч би як глибоко на дно ти упав, – завжди знайдуться люди, якi ще глибше, нiж ти. А на самiсiнькому днi є товстий шар намулу, в який можна занурюватись i закопуватись.
Я зайшов пiд тент. Свiтло забарвилось у синiй колiр, бо пластиковий дах був напiвпрозорий. Я терпляче порпався в речах i намагався не зважати, що пiд футболкою по спинi, а звiдти пiд штани стiкає пiт.
Ось вiн. Жовтий з лицьового боку, зелена пiдкладка. Нейлон ззовнi та збитий грудками, але все-таки пух усерединi. Вiн лежав згорнутий на розкладачцi серед iншого секонд-хенду. Спальний мiшок моєї мрiї. Я потер нейлон мiж великим i вказiвним пальцями. Вiн м'яко зашарудiв. Я либився на повен рот, пiднiмаючи знахiдку. Спальник виявився ще й легенький. Я понiс його до електронної ваги на виходi з тенту. На касi сидiла симпатична арабка в хустцi, але з вiдкритим обличчям.
– Триста грамiв, – сказала вона, не дивлячись на мене.
Я заплатив грiшми з виданої Алiком премiї. Спальник згортався так щiльно, що вмiщався в мiський рюкзак. Коли я вийшов з-пiд тенту, спека надворі здалася не такою вже й сильною. Я подумав, що жоднiй покупцi в зеленiй зонi не радiв так, як нинi в червонiй зонi цьому спальнику.
Горобцi полетiли. Чоловiк, який пiднiмав з землi хлiб, тепер сидiв пiд стiною, вiн назбирав у долоню крихт i повiльно жував їх, беручи по однiй. У яскравому свiтлi сонця, на його долонi було помiтно глибокi, чорнi вiд бруду лiнiї. Я вийняв долар i зробив кiлька крокiв до чоловiка. Той пiдняв кудлату голову.
Я простяг долар. Чоловiк дивився на мене каламутними очима й не рухався.
– Берiть, – сказав я, пiсля чого довелося вдихнути. Я вiдразу затримав подих, бо не мiг витримати запаху.
Чоловiк повiльно тягнув руку, сидячи на землi передi мною. Вiн був готовий будь-якої митi зупинити свою руку в повiтрi. Я рiзко нахилився йому назустрiч, тицьнув долар так, щоб не торкнутися його лиснючої руки, розвернувся й не озираючись пiшов геть.
Тiєї ночi я спав зверху на новому спальнику. Залазити всередину в таку спеку не мало сенсу. Спальник пахнув хiмiєю, якою обробляли секонд. Треба буде вивiтрити його завтра, подумав я. Вивiшу на сонце на пустирищi, там, де зруйнований будинок.
Метробудiвську куфайку я так i лишив у щiлинi мiж панельними дев'ятиповерхiвками.
– А що там, ви казали, текстовi кластери? – сказав я.
Адмiн «Трояна» стягла сенсори з коротко стриженої бiлявої голови:
– Там тупо текст. Нi вiдео не побачиш, нi в альтернативку не зайдеш.
– Давайте.
– Як хочете. Четверта машина, – дiвчина кивнула в бiк, де стояв ряд повноформатних гаджетiв.
Лист вiд Пола прийшов iще два тижнi тому.
To: (undisclosed recipient)
From: (undisclosed sender)
Subject: (no subject)
братику, тебе засiкли. очним сканером. начебто в церквi? ти чого? я розумiю, важко, але ж ти цим нiколи не страждав. не дурiй.
я так зрозумiв, тебе не затримали тiльки через якийсь глюк. бiльше туди не ходи. є наказ наступного разу брати. формально ти досi в розшуку. треба ж тобi було знайти єдине мiсце в REE-17, де взагалi з'являються бляки:)
у нас iде до мирової з тим бляком. тож тримайся. i не роби дурниць.
мама весь час: «тiльки б вiн із бунтiвниками не зв'язався». цього разу я згоден iз нею. блякам є установка «мочити ворогiв свободи в сортирi». вiльна преса готує до цього паблiк опiнiон.