— Певна річ, етеронеф наскочив на кілька цих дрібнісіньких тілець, а через величезну різницю швидкостей вони мусили блискавкою майнути крізь усі його стінки. Тоді повітря витекло геть, а холод міжпланетних просторів заморозив уже мертві тіла подорожніх. І тепер етеронеф летить кометною орбітою: він назавжди віддаляється від Сонця і невідомо, де буде кінець путі цього страшного корабля трупів.
За цими словами Енно холод ефірних пустель наче б ускочив і до мого серця. Я чітко уявив собі наш малесенький світлий острівець серед безмежного мертвого океану. Жодної підпори, блискавично швидкий рух, чорна безодня навкруги… Енно схопив мій настрій.
— Менні дуже гарний стерни чий, — зауважив він, — а Стерні не помилиться. Смерть же… ви її напевне бачили вже поблизу себе… вона ж — лише смерть… та й годі.
Дуже швидко настав час, коли мені довелося пригадати ці слова в боротьбі з лютим душевним болем.
Хімік Летта вабив мене до себе не лише тією лагідною й чутливою вдачею, про яку оповідав мені Нетті, а й своїм великим знанням у найбільш цікавому для мене питанні науки, а саме — про будову матерії. Один лише Менні мав ще більшу компетенцію в цьому питанні, але я силкувався якомога рідше звертатися до нього, розуміючи, що його час — надто дорогоцінний для інтересів науки й експедиції, щоб я мав право одривати його від його роботи. Доброзичливий же дідок Летта так неймовірно терпляче ставився до мого неуцтва, так охоче і навіть із задоволенням пояснював мені саму абетку предмета, що з ним я почував себе цілком вільно.
Летта став читати мені цілий курс теорії будови матерії, ілюструючи його низкою спроб розкладу елементів та їх синтезу. Багато з дотичних сюди спроб він мусив, однак, пропускати, обмежуючись лише описом їх на словах. — саме ті, де реакції мають особливо бурхливий характер і або неминуче мають форму вибуху, або ж можуть її набути.
Якось одного разу на лекцію до лабораторії завітав Менні. Летта закінчував опис дуже цікавого експерименту і лаштувався приступити до його проведення в натурі.
— Стережіться, — сказав йому Менні. — Я пригадую, що у мене ця спроба якось завершилася дуже кепсько; досить наймізернішої домішки чогось стороннього до матерії, котру розкладаєте, щоб найслабший електричний розряд викликав її вибух, коли ви станете її нагрівати.
Лєтта хотів уже відмовитись від спроби, але Менні, незмінно уважний і прихильний до мене, сам став йому допомагати, пильно перевіривши всі умови спроби. Реакція відбулася якнайкраще.
На другий день ми мусили робити досліди знову ж із цією матерією. Мені видалося, що цього разу Летта взяв її не з тої банки, що вчора. Коли він поставив уже реторту на електричну піч, мені спало на думку сказати йому про це. Летта занепокоївся і одразу ж пішов до шафи з реактивами, залишивши піч і реторту на столику біля стіни, котра була зовнішньою стінкою еторонефа. Я пішов за ним.
Зненацька щось оглушливо тріснуло і нас обох з великою силою ударило об дверцята шафи. Після цього чути стало голосний свист, виття і металічне бряжчання. Я відчув, що непереможна, подібна до урагану сила тягне мене назад до зовнішньої стінки. Я встиг машинально ухопитися за міцну ремінну ручку біля шафи і повис горизонтально, утримуваний так могутньою течією повітря. Летта висів так само.
— Тримайтесь міцніше! — гукнув він мені і я ледве почув його голос серед галасу бурі.
Гострий холод пронизував мені тіло.
Летта швидко озирнувся навкруги. Обличчя його було біле як крейда, але приголомшеність в очах раптом зникла, поступившись місцем світлій думці і твердій рішучості. Він вимовив лише пару слів — я не міг їх почути, лише здогадався, що це було прощання навіки, — і руки його відпустили ручку.
Щось глухо гупнуло і виття урагану спинилось. Я відчув, що вже можна не триматись і озирнувся. Від столика не лишилося й сліду, а біля стіни, щільно притиснувшись до неї спиною, стояв Летта. Очі його були широко розкриті, лице ніби скам’яніло. Одним стрибком опинився я біля дверей і розкрив їх. Порив теплого вітру відкинув мене назад. Через секунду до кімнати вступив Менні. Він швидко наблизився до Летти.
Ще через кілька секунд у кімнаті стало повно людей. Нетті розштовхав усіх, припавши до Летти. Решта присутніх оточували нас у тривожній мовчанці.