— Летта помер, — пролунав голос Менні. — Вибух реторти пробив стінку етеронефа і Летта своїм тілом заткнув дірку. Тиск повітря розірвав йому легені і паралізував серце. Смерть сталася в одну мить. Летта урятував нашого гостя. Коли б він того не зробив — загинули б обоє.
Нетті глухо заридав.
IX. МИНУЛЕ
Кілька днів після катастрофи Нетті не виходив з кімнати, а в очах Стерні я став інколи помічати вираз просто недоброзичливий. Певна річ, через мене загинув видатний учений, і математичний розум Стерні не міг не рівняти цінності того життя, що було втрачене, до того, що було врятоване. Менні лишався незмінно рівним і спокійним, навіть подвоїв свою уважність і піклування про мене; так само поводився і Енно, і всі решта.
Я став ще впертіше вчитися марсіанської мови і при першій зручній нагоді попросив Менні дати мені якусь книжку з історії марсіанського людства. Менні радо привітав мою думку і дав мені підручник, що популярно викладав всесвітню історію для марсіанських дітей.
З допомогою Нетті я почав читати й перекладати цю книжку. Мене здивувало мистецтво, з котрим невідомий автор оживлював і конкретизував ілюстраціями найзагальніші й найабстрактніші, на перший погляд, розуміння й схеми. Ця мистецька вмілість дозволяла йому вести свій виклад так геометрично витримано і так логічно послідовно, як не зважився б писати для дітей жоден з наших земних популяризаторів.
Перший розділ мав просто філософський характер і був присвячений ідеї Всесвіту, як Єдиного Цілого, що все в собі містить і все собою визначає. Цей розділ яскраво нагадав мені твори того робітника-мислителя, котрий уперше в безпосередній і наївній формі виклав основи пролетарської філософії природи.
Другий розділ оповідав про ті безмежно давні часи, коли у Всесвіті ще не склалось було жодних відомих нам форм, коли хаос і непевність панували в безмежних просторах. Автор пояснював, як відокремлювались у цьому осередкові перші безформні скупчення невловимої і хімічно ще не визначеної матерії, — і як скупчення ці стали зародками велетенських зоряних світів, якими є зоряні туманності, а в тім числі й наш Молочний Шлях зі своїми 20 мільйонами сонць, серед котрих наше Сонце є одним з найменших.
Далі йшла мова про те, як матерія, концентруючись і переходячи до триваліших сполук, набувала форми хімічних елементів, а поряд з цим первісні безформні скупченим розпадалися, утворюючи газоподібні сонячно-планетні туманності, що їх і нині за допомогою телескопа можна знайти не одну тисячу. Історію розвитку цих туманностей та кристалізації з них сонць і планет автор викладав ніби в згоді з нашою канто-лапласівською теорією походження світів, лише більш упевнено та з більшими подробицями.
— Скажіть, Менні, — запитав я, — невже ж ви вважаєте гарним давати дітям із самого початку ці безмежно загальні і майже так само абстрактні ідеї, ці бліді світові картини, так не подібні до найближчої дітям конкретної дійсності!? Чи ж не значить це — населити дитячий мозок майже порожніми, словесними лише, образами?
— Та бачите, у нас ніколи не починають, навчання з книжок, — відповів Менні. — Дитина здобуває свої знання з живого свого приглядання до природи та з живих же стосунків з іншими людьми. Перш ніж узятися за таку книжку, вона вже зробить силу подорожей, надивиться найрізноманітніших картин природи, навчиться упізнавати безліч рослин і звірів, зрозуміє призначення телескопа, мікроскопа, фотографії, фонографа, наслухається від старших дітей, учителів тай інших дорослих людей, безлічі оповідань про минуле й майбутнє. Така ж книжка, як оця, мусить лише сполучати докупи і зміцнювати її знання, заповнюючи випадкові порожні місця і вказуючи дальшу путь науки. Звісно, перш за все і повсякчасно ідея цілого мусить чітко стояти перед очима, мусить викладатись від початку й до кінця, щоб дитина не морочилася над подробицями. Гармонійну людину треба творити ще в дитині.
Все це було для мене первиною, але я не став детальніше розпитувати Менні: адже, через деякий час я однаково мушу побачити і марсіанських дітей, і систему їхнього виховання — безпосередньо. Я повернувся до своєї книжки.
Предметом дальших розділів була геологічна історія Марса. Її виклад, хоч і стислий, був, проте, повен порівнянь до історії Землі й Венери. Всі троє були одна до одної подібні; істотна різниця полягала лише в тому, що Марсові було в два рази більше літ, ніж Землі, і майже вчетверо — ніж Венері. Було вказано вік і інших планет — я їх дуже добре пригадую, але не хочу тут наводити, щоб не дратувати земних учених, для котрих ці числа були б великою несподіванкою.