Доба канальних робіт була періодом великого розквіту в усіх галузях виробництва і глибокого спокою в класовій боротьбі. Попит на робочу силу був величезний і безробіття зникло. Але коли Великі Роботи було завершено, а слідом за тим завершився рівнобіжний процес капіталістичної колонізації колишніх пустель, то незабаром вибухнула люта промислова криза і «соціальний мир» було порушено. Справа посунула до соціальної революції. І знову ж, хода подій була мирною; першою зброєю робітників були страйки, до повстань справа дійшла лише в кількох випадках по небагатьох місцевостях — майже виключно хліборобських районах. Крок за кроком пани корилися неминучому; і навіть тоді, коли влада опинилася в руках робітничої партії, з боку переможених не виявилося жодної спроби оборонити свою справу насильством.
Викупу, в стислому значенні цього слова, за соціалізовані знаряддя дано не було. Але капіталістів на перші часи було залишено на пенсіях. Багато з них відіграли потім видатну роль в організації суспільних підприємств. Дуже важко було побороти всі труднощі поділу робочої сили в згоді з бажаннями й здібностями самих робітників. Біля століття існував обов’язковий для всіх, окрім пенсіонерів-капіталістів, робочий день, спочатку біля шести годин, а потім усе коротший. Але поступ техніки й докладні підрахунки вільної праці допомогли спекатись і цих останніх слідів старої системи.
Вся картина рівної еволюції суспільства, не пройнятої, як у нас, вогнем та кров’ю, несамохіть викликала у мене почуття заздрості. Я заговорив про це з Нетті, коли ми дочитували книжку.
— Не знаю, — задумливо сказав мені юнак, — але мені здається, що ви трохи помиляєтесь. Суперечності на Землі гостріші, це так; її природа сіє удари й смерть значно щедріше, аніж наша. Але причина цьому, може, якраз саме та, що багатства природи Землі значно більші, і що Сонце дає їй знову ж значно більше своєї живої сили. Погляньте, на скільки мільйонів років наша планета старша за вашу, — її ж людство народилося лише за кілька десятків тисяч років перед вашим, а тепер випереджає його хіба на якихось дві-три сотні років. Наші людства нагадують мені двох братів. У старшого натура спокійна і врівноважена, у молодшого — бурхлива й поривчаста. Молодший брат гірше витрачав сили і робить більше помилок; дитячі роки його були хворобливі й нерівні, а тепер, коли він переходить у юнацтво, часто трапляється йому зазнати й болючих корчів. Та чи не вийде з нього художник-творець дужчий і більший, ніж його старший брат, чи не зуміє він тоді розкішніше і різнобарвніше прикрасити нашу Велику Природу? Не знаю, але мені здається, що це буде саме так…
X. ПРИБУТТЯ
Керований світлою головою Менні етеронеф без жодних нових пригод летів далі до своєї далекої мети. Я встиг уже сяк-так призвичаїтись до умов життя без ваги, як також і побороти більші труднощі марсіанської мови, коли Менні заявив нам, що ми долітаємо вже до половини шляху, досягнувши найвищої межі швидкості, котра відтепер почне спадати.
Саме в призначений Менш момент етеронеф швидко й м’яко перевернувся. Земля, що давно вже з великого серпа встигла стати маленьким, а з маленького — яскравою зеленкуватою зорею поблизу сонячного диска, тепер з нижньої, частини чорного неба перескочила у верхню; червона ж зоря Марса, що до нього часу весело сяяла над нашими головами, опинилася внизу.
Минули ще десятки й сотні годин, і зоря Марса стала яскравим маленьким диском, а невдовзі після цього заблимали і дві малесенькі зірочки її супутників — Деймос і Фобос, невинні планет очки, що нічим не заслужили на ці грізні імена — «Жах» і «Страх» по-грецькому. Поважні марсіани пожвавішали і почали унаджуватись до обсерваторії Енно, — позирнути на рідні краї. Дивився на них і я, але мало розумів те, що бачив, хоч і як старанно й терпляче давав мені різні пояснення Енно. Там, справді, було для мене чимало чого дивного.
Червоні плями ставали гаями й луками, а зовсім темні — ланами, готовими до жнив. Міста малювалися якимись синіми плямами і лише води та сніги мали зрозумілий для мене колір. Веселий Енно змушував мене іноді здогадуватись, що я бачу в полі зору апарата, і мої наївні помилки дуже бавили його й Нетті; я ж їм дякував за це жартами зі свого боку, називаючи їхню планету царством учених сов та переплутаних барв.