— Хто фізично здоровий, звичайно, — може.
Я збагнув, що розмова йшла про самовбивць.
— Ви даєте самовбивцям цю кімнату для їхньої справи?
— Так, і всі засоби для спокійної і безболісної смерті.
— І не чините їм жодних перешкод?
— Коли свідомість пацієнта світла і воля тверда, то які ж можуть бути перешкоди? Звичайно, лікар спочатку пропонує хворому порадитися з ним. Дехто пристає на це. дехто — ні…
— І часто ж у вас трапляються ті самогубства?
— Так, особливо серед стареньких. Коли чуття життя слабне і притуплюється, тоді багато з них воліють не чекати природного кінця.
— А доводиться вам мати справу із самогубством людей молодих, повних сил і здоров’я?
— Так, бува й це, але не часто. В цій лікарні за моєї нам’яти таких випадків трапилося два, третю спробу пощастило спинити.
— Хто ж були ці нещасні люди, і що їх призвело до такого горя?
— Першим був мій учитель, знаменитий лікар, що вклав у науку безліч нового. Він мав надмірно розвинену здатність відчувати страждання інших людей. Це скерувало його розум і енергію в бік медицини, та це ж його й порішило. Він не витримав. Свій гнітючий настрій він приховував так добре, що катастрофа сталася для всіх цілком несподівано. Це трапилося після одної важкої епідемії, що виникла під час робіт з висушування однієї морської затоки, де загинуло й загнило кілька сотень мільйонів риби. Епідемія мучила, як ваша холера, а була гірша від неї, бо видужував лише один на десять хворих. А через присутність невеличкої надії, що хворий може одужати, лікарі не могли задовольнити прохань своїх хворих про швидку й легку смерть: не можна ж було визнавати цілком свідомою людину, опановану гострою гарячковою хворобою. Мій учитель героїчно працював під час епідемії і його досліди допомогли доволі швидко упоратися з нею. Але, коли все вже владнали, він покинув життя.
— Скільки тоді було йому років?
— На вашу лічбу — біля п’ятдесяти. У нас це зовсім молодий вік.
— А другий випадок?
— Це була жінка, у котрої померли чоловік і дитина одночасно.
— А третій, нарешті?
— Про третій вам міг би розповісти лише сам той товариш.
— Це правда, — погодився я. — Але поясніть мені це: чому ви, марсіани, так довго не старієте? Чи це властивість вашої раси, чи наслідок кращих умов життя, чи може ще там чогось?
— Раса тут ні до чого: літ за 200 перед тим наше довголіття було в два рази коротше. Кращі умови життя? Справді, у значній мірі це вплинуло. Але ж не тільки саме це. Найпершу роль тут відіграє наш метод поновлення життя.
— Що це таке?
— Річ, по суті, дуже проста, хоч вам вона, мабуть видасться дивною. А тим часом, ваша наука вже здобула всі підстави її опанувати. Ви знаєте, що природа, щоб підвищити життєздатність клітин чи організмів, повсякчасно поповнює одну істоту другою. Для цієї мети одноклітинні істоти, коли в одноманітнім оточенні їхня життєва сила зменшиться, зливаються по двоє в одне і тільки тим способом повертається їм повна міра здатності до розмноження. — «безсмертя» їхньої протоплазми. Той самий сенс має й статеве сполучення вищих рослин і тварин: там так само єднаються життєві елементи двох різних істот, щоб утворився новий, досконаліший зародок третьої. Нарешті, ви знаєте вже і вживання кров’яних сироваток, котрими передаєте від однієї істоти до іншої елементи життєздатності, сказати б, частково, — коли треба, наприклад, підживити опірність організму тій чи іншій хворобі. Ми ж ідемо далі і вживаємо заміни крові між двома людськими істотами, з яких кожна може передавати іншій безліч умов підвищення життя. Це — простісіньке одночасне переливання крові одної людини другій подвійним сполученням відповідними приладами їхніх кровоносних органів. Коли додержати всіх вказівок обережності, то це річ цілком безпечна. Кров одної людини живе в організмі іншої і вносить глибоке поновлення в усю її тканину.
— Таким чином можна повертати молодість старим, вливаючи в їхні жили юнацьку кров?
— Почасти, так: але, звісно, не в повній мірі, бо кров — це ще не все в організмі і вона в свою чергу ним переробляється. Тому, отже, молода людина не старіє від крові старої; молодий організм швидко перемагає все, що в тій крові є недужого й пристаркуватого, а в той же час він засвоює з неї багато дечого такого, чого в ньому нема; отже, енергія і гнучкість життєвих функцій зростають і в ньому.
— Якщо це така проста річ, то чому ж наша земна медицина ще й досі не використовує цього методу? Адже вона знає переливання крові вже кілька сотень літ, коли не помиляюся.