Вона полишила Менні. Це спочатку його засмутило, але потім він швидко з фактом помирився. Про дійсну при чину розриву він, можливо, і не довідався, бо Енно й Нетті затаїли її; але, звичайно, не можна було ручатися, що проникливий розум Менні не збагнув прихованої суті події. Для Енно ж життя так спорожніло, приглушене почуття творило таку муку, що через деякий час молода жінка вирішила позбутися життя.
Щоб перебити самогубство, Нетті, за допомогою до котрої пішла Енно, різними зачіпками затягла справу на один день, а сама сповістила Менні. Той як раз у цей час організовував подорож на Землю і негайно ж запросив Енно взяти участь у цій тяжкій і небезпечній експедиції. Ухилитися було годі і Енно на запросини пристала. Безліч нових вражень допомогла їй упоратися з душевним болем і на час повернення на Марс вона встигла вже в такій мірі опанувати себе, що могла взяти на себе вигляд веселого хлопчика-поета, котрого я знав на етеронефі.
В нову експедицію Енно не поїхала, поячись знову надто звикнути до присутності Менні. Але тривога за його долю не залишала її в її самотності: вона надто добре знала небезпечність подорожі. Довгими зимовими вечорами наші думки й розмови повсякчас поверталися все до тієї ж одної точки Всесвіту: туди, де під промінням великого сонця, під подихом пекучого вітру найдорожчі для нас обох істоти з гарячковою енергією провадили свою титанічно сміливу роботу. Нас глибоко зближувала ця єдність думки й настрою. Енно стала мені більше, ніж сестрою.
Якось само собою, без пориву і боротьби, наше зближення довело нас і до любовного зв’язку. Незмінно лагідна і добра, Енно не ухилялася від нього, хоч і не прагнула його сама. Вона лише вирішила не мати від мене дітей… Був відблиск лагідного смутку в її ласках — ласках ніжної дружби, що все дозволяє…
А зима, як і раніше, віяла над нами своїми холодними блідими крильми, — довга марсіанська зима без відлиг, бур і хуртовин, спокійна й нерухома, як смерть. І у нас обох не було бажання летіти на південь, де в цей час гріло сонце і повна життя природа розгортала свої пишні шати. Енно не хотіла цієї природи, що надто мало пасувала до її настрою, я ж уникав нових людей і нового оточення, бо звикання до нього вимагало нової, зайвої праці й утоми, а я й так надто повільно просувався до своєї мети. Дивною і нереальною була наша дружба-любов серед царства зими, клопоту й вичікування…
V. У НЕЛЛИ
Енно ще замолоду була найближчою подругою Нетті і багато мені про неї оповідала. В одній з наших розмов моє вухо вразила така комбінація імен: Нетті й Стерні, що видалася мені трохи дивною. Коли я руба поставив питання, Енно спочатку замислилась і ніби навіть зніяковіла, а потім відповіла:
— Нетті була дружиною Стерні. Коли вона вам цього не казала, то й мені, мабуть, не слід було казати. Я, значить, припустилася помилки, тому ви не розпитуйте мене про це далі.
Мене якось дивно вразило те, що я почув… Здавалося б, нічого тут такого нового не було… Я ніколи не думав, що я у Нетті перший. Було б безглуздям вимагати, щоб жінка, повна життя й здоров’я, гарна з тіла й душі, дитина вільної і високо культурної раси, — мусила проживати без кохання до нашої зустрічі. Чому ж тоді мусив я завдячувати своєю приголомшеністю? Я не міг міркувати про це, а почував лише одне — що мені треба знати все, знати докладно й толком. Але ж допитуватись у Енно, очевидно, не було змоги. Я згадав про Неллу.
Од’їжджаючи, Нетті казала: «Не забувай про Неллу, йди до неї в тяжку хвилину!» I я не раз уже ладнався її відвідати, але мене спиняли почасти робота, почасти якийсь невиразний острах перед сотнею цікавих дитячих оченяток, що її оточували. Але тепер усяка нерішучість зникла і я того ж таки дня прибув до Дому Дітей у Великому Місті Машин.
Нелла одразу ж кинула свою роботу, здавши її на іншу виховательку, і повела мене до своєї кімнати, де діти не могли нам перешкоджати.
Я не зважився відразу говорити їй про мету своїх відвідин, бо ж і мені самому ця мета видавалася і не дуже розумною та й не такою вже чемною. Було цілковито природною річчю почати розмову про найближчу нам обом людину, а потім лишалося тільки зачекати на зручну хвилину для мого питання. Нелла з захопленням почала мені розповідати про Нетті, про її дитинство й підліткування.