Я, однак, присилував себе приховати своє недовір’я і, щоб зняти з себе будь-яке підозріння, ніби покірно заглибився в розгляд того, що мені дали. Насправді ж я тим часом обмірковував план своїх дальших вчинків.
Було ясно, що з книжкового відділу бібліотеки я не видобуду того, що мені було потрібне: протоколів або й справді не було, або ж застережений моїм питанням бібліотекар майстерно їх від мене сховав. Лишалося одне — фонографічний відділ бібліотеки.
Там протоколи можна було б знайти навіть якби їх не було видруковано. Марсіани вживають фонограф замість стенографії і в їхніх архівах зберігається багато невиданих друком фонограм різних громадських зборів.
Я підгледів хвилину, коли бібліотекар був дуже заклопотаний і непомітно для нього прошмигнув до фонографічного відділу. Там у чергового товариша спитав я великий каталог фонограм. Він мені його дав.
У каталозі я швидко знайшов номери фонограм цікавого мені з’їзду і, удаючи, ніби не хочу турбувати чергового товариша діставанням їх, пішов шукати їх сам. Мені пощастило.
Всіх фонограм, як і засідань з’їзду, було п’ятнадцять. До кожної, як це звичайно у марсіан робиться, було додано писаний заголовок. Я швидко передивився їх.
Перші п’ять засідань було присвячено самим лише доповідям про організовані після останнього з’їзду подорожі та про нові вдосконалення в техніці еторонефів.
У заголовку шостої фонограми стояло:
«Пропозиція Центральної Статистики про перехід до масової колонізації. Земля, чи Венера? Промови й пропозиції Стерні, Нетті, Менні та інших. Тимчасове рішення на користь Венери».
Я відчув, що це саме й є те, чого я шукав. Я вклав фонограму в апарат. Те, що я почув, назавжди глибоко запало мені в душу. Ось, що там було.
Шосте засідання розпочав Менні, голова конгресу. Перше слово взяв представник Центральної Статистики. Цілою низкою докладних обчислень він довів, що при сучасному зростанні населення і розвиткові його потреб, якщо марсіани й надалі обмежуватимуться експлуатацією лише своєї планети, то через тридцять років почнеться нестача продуктів харчування. Подолати її могло б відкриття путнього технічного способу синтезувати білки з неорганічної матерії, але — ніяк не можна ручитися, що за тридцять років досягти цього пощастить. Тому стає необхідним, щоб колоніальна група від звичайних наукових екскурсій перейшла до організації справжнього масового переселення марсіан на вільні місця. Для того є зараз дві доступні для марсіан планети з великими природними багатствами. Треба негайно ж вирішити, котру з них зробити спочатку центром колонізації, а потім розпочинати й вироблення плану.
Менні запитує, чи бажає хтось заперечити по суті пропозицію Центральної Статистики або ж її обґрунтування. Охочих не виявляється.
Тоді Менні ставить на обговорення питання про те, яку планету в першу чергу взяти для масової колонізації.
Слово бере Стерні.
VII. СТЕРНІ
— Перше питання представника Центральної Статистики, — почав Стерні своїм звичайним математично діловим тоном, — питання про вибір планети для колонізації, на мою думку, нема чого й вирішувати, бо його давно вже вирішила сама дійсність. Вибирати нема з чого. З двох доступних нам планет взагалі годиться для масової колонізації лише одна. Це — Земля. Про Венеру є у нас велика література, з котрою всі ви, звичайно, обізнані. З усіх зібраних нею відомостей виснувати можна лише одне: опанувати Венеру тепер ми не можемо, її пекуче сонце виснажить і знесилить наших колоністів, її страшні грози й бурі зруйнують наші будівлі, розкидають по просторах наші аероплани і поб’ють їх об велетенські гори. З її страховищами ми б іще могли упоратись, хоч би й ціною чималих жертв; її ж бактеріальний світ ми знаємо дуже мало, а скільки нових хвороб приховує він у собі для нас? Її вулканічні сили ще шумують: скільки несподіваних землетрусів, викидів лави та океанічних повеней нам вони обіцяють! Розумні істоти не повинні братися за неможливе. Спроба колонізувати Венеру потягла б безліч жертв, до того ж некорисних, — не жертв науки й спільного щастя, а жертв безумства й мрії. Мені здається, що вже сама доповідь останньої експедиції на Венеру мусила позбавити будь-кого і будь-яких ілюзій у цій справі.
Таким чином, коли мова взагалі йде про масова переселення, то можна говорити лише про Землю. Тут перешкоди з боку природи мізерні, її багатства невичерпні, — вони у вісім разів більші за те, що дає нам наша планета. Саму справу колонізації уже добре підготовлено тамтешньою, хоч і невисокою культурою. Все це, звісно, добре знає і Центральна Статистика. Коли ж вона ставить нам питання про вибір, хоч ми й не вважаємо потрібним його обмірковувати, то це виключно з тієї причини, що на Землі є одна для нас поважна перешкода. Це — її людство.