Що ж це за життя було б нашим товаришам серед цих небезпек і безперервного вичікування? Було б отруєно не лише всі радощі життя, але й самий тип його було б зіпсовано ї пригноблено. В нього поволі вкоренились би недовір’я, надмірне занепокоєння, егоїстична жага самооборони і міцно пов’язана з нею жорстокість. Ця колонія перестала б бути нашою колонією, ставши лише військовою республікою серед переможених, незмінно ворожих племен. Все нові й нові напади не тільки породжували б почуття помсти й лютості, що псують любий і звичний нам образ людини, але й об’єктивно змушували б нас переходити від самооборони в нещадний наступ. І насамкінець, після довгих вагань і недоцільної та болючої розтрати сил, справа неминуче докотилася б до такої постановки питання, яку ми, свідомі і здатні передбачати події істоти, повинні ухвалити з самого початку: колонізація Землі вимагає повного знищення всього земного людства.
(Серед сотень слухачів пролітає гомін жаху, серед котрого чути голосний вигук обурення Нетті. Коли тиша відновлюється, Стерні спокійно провадить далі.)
Треба зрозуміти необхідність і твердо поглянути їй просто в очі, хоч і яка там вона сувора. Перед нами одне з двох: або спинити розвиток нашого життя, або ж знищити чуже нам життя на Землі. Жодного третього способу немає (Голос Нетті: «Неправда!»). Я знаю, що має на оці Нетті, протестуючи проти моїх слів, і розгляну зараз ту третю можливість, про котру вона собі думає.
Це — спроба негайного соціалістичного перевиховання земного людства, план, до котрого ми ще нещодавно були прихильні і від котрого ми змушені тепер, на мою думку, неминуче відмовитись. Ми доволі вже добре знаємо земних людей, щоб зрозуміти повну нездійсненність цієї ідеї.
Рівень культури розвинених народів Землі відповідає тому, котрий мали наші предки за доби Великих Канальних Робіт. Там панує ще капітал і животіє пролетаріат, ведучи боротьбу за соціалізм. Зважаючи на те, можна було б думати, що недалеко вже момент перевороту, котрий усуне систему організованого насильства і створить можливість вільного й швидкого розвитку людського життя. Але ж земний капіталізм має особливі прикмети, що дуже змінюють усю справу.
З одного боку, земний світ неймовірно пошматовано політичними й національними межами, через що боротьба за соціалізм ведеться не як єдиний і суцільний процес в одому великому суспільстві, а як ціла низка самостійних і своєрідних процесів по окремих суспільствах, роз’єднаних державною організацією, мовою, а подеколи й расою. З другого ж боку, форми соціальної боротьби там значно брутальніші й механічніші, ніж як це було у нас, і незрівнянно більшу роль відіграє у них безпосереднє матеріальне насильство, втілене в постійні армії і збройні повстання.
Через усе це — питання про соціальну революцію стає дуже невиразним: доводиться сподіватись не однієї, а безлічі соціальних революцій — по різних країнах, в різні часи, не однакового, напевно, в багатьох відношеннях характеру, а що найгірше — з сумнівним і нетривалим результатом. Спираючись на армію й високу військову техніку, панівні класи можуть подеколи завдати пролетаріатові такої лютої поразки, що вона в низці великих держав на десятки років відкине далеко назад справу боротьби за соціалізм: приклади такого лиха в літописах Землі вже бували. А окремі розвинені країни, де соціалізм переможе, будуть ніби островами серед ворожого їм капіталістичного, а почасти навіть і передкапіталістичного світу. Боячись за своє власне панування, вищі класи несоціалістичних країн скерують всі свої зусилля на те, аби зруйнувати ці острови, будуть повсякчас організовувати на них військові напади і знайдуть серед людності соціалістичних націй чимало готових на всяке зрадництво спільників з числа колишніх власників — великих і дрібних. Наслідки цих сутичок важко передбачати. Але навіть там, де соціалізм оборониться і вийде переможцем, його характер буде глибоко й на довгий час зіпсовано довгими роками стану облоги, необхідного терору й воєнщини з неминучим наслідком її — варварським патріотизмом. Це буде у великій мірі не наш соціалізм.