— Дякую. Це в основних рисах найважливіше, — знову встряв у розмову Фабріціус. — Пан Томас і фрейлейн Ніфергельт зможуть згодом самі розглянути ці папери й ознайомитися з деталями. А тепер перейдімо до ділової сторони справи. Пане Бремель, що зроблено з ярмарковими посвідченнями?
— Вони прибули вже. Ось! — Він підняв їх угору.
— Тут увесь комплект документів?
— Весь. Талони на одержання номерів у готелі теж тут. Вони житимуть у «Гранд-готелі», кімнати двісті вісімнадцять і двісті дев’ятнадцять. Усі документи я поклав у шкатулку.
— Добре. Тепер щодо вас, пане Томас. Ви поїдете до Лейпціга офіційно, як комерційний співробітник одного французького промислового підприємства. Фрейлейн Ніфергельт — ваша секретарка. Вищезгадана фірма поінформована про все, і якщо трапиться так, що із східної зони надійде запит, вони підтвердять це. Отже, з цього боку ви прикриті. Ваша віза набирає чинності вже з тридцятого серпня. Це значить, що ви маєте виїхати в середу вранці. Ваше перше завдання — відновити зв'язок із Доміно.
— До кого ми повинні звернутися?
— Прізвищ я вам називати не буду. Те, чого ви не знаєте, ви за всіх умов не зможете й виказати.
— Як же ми встановимо контакт?
— Через спеціальний тайник з допомогою пароля.
— А якщо за цей час наша група провалилася і натомість прийдуть працівники міністерства безпеки?
Фабріціус з нудьгуючим виглядом бавився моделями крана, які все ще стояли перед ним.
— Ну що ж, тоді вас іще раз спіткає невдача, пане Томас. Подбайте самі про свою безпеку. Яким чином — це я полишаю на ваш розсуд.
— Вельми втішне зауваження.
— Ви їдете не на курорт, шановний. Це вам треба було вже давно зрозуміти.
— Я зрозумів.
— Слухайте уважно, що я вам скажу: як тільки ви встановите зв'язок з Доміно, роздобудьте креслення. Креслення були й лишаються для нас найважливішим. Розтлумачте це як слід Доміно. І ніякої сентиментальності, Томасе. Не з'являйтеся мені на очі, поки не уладнаєте все. Якщо ви повернетесь, не виконавши завдання… Що саме чекає вас тоді, сподіваюсь, ви можете собі уявити?
Я глянув на Іветту. Вона сиділа, втупившись кудись перед собою, і, здавалося, зовсім не цікавилась розмовою. Мене здивував її спокій. Я ним похвалитися не міг. Зовсім навпаки.
— Я питаю, чи ми зрозуміли один одного, пане Томас?
— Так.
— А фрейлейн Ніфергельт?
Вона з байдужим виглядом кивнула головою.
— Гаразд. Але ваше завдання не обмежується тим, щоб дістати для нас креслення. Крім того, ви повинні перешкодити експорту крана. Ви щойно чули від пана Бремеля, що кран має бути показаний а день відкриття ярмарку на міжнародній прес-конференції. Треба, щоб цей показ не відбувся.
Він знову розкрив картонну коробку і вийняв звідти чималеньку бляшанку, в якій, згідно з етикеткою, було мюнхенське експортне пиво.
— Ви одержите на дорогу, — пояснив Фабріціус, — дві такі бляшанки. Пильнуйте їх. Вони виготовлені спеціально для нас.
— Тобто?
— В цій бляшанці, — він постукав по одній з них пальцем, — нема ні мюнхенського експортного пива, ні будь-якого пива взагалі. Вміст цієї бляшанки до біса неапетитний. Кран від нього в усякому разі не поздоровшає.
Він зняв кришку і підніс бляшанку мені до носа.
Я злякано відсахнувся.
Розповідав капітан Вольфганг Гайєр
Коли вісім тижнів тому я знайшов у себе на столі рапорт про те, що на лейпцігський завод № 3 народного підприємства по випуску баштових кранів і підйомних механізмів проник хтось сторонній і зняв відбитки з усіх ключів, я подумав спершу, що тут ідеться про якусь незначну банальну справу, з якою можна впоратися за одну добу.
Майор Бек теж так думав.
— Підіть туди, товаришу Гайєр, і подивіться, що там скоїлось. А завтра подасте мені про це рапорт.
Ото було все, що він сказав мені з цього приводу; потім ми обговорювали інші речі.
Хоч другого ранку я й міг розказати майорові Беку, про що довідався під час моїх відвідин заводу, та це було не більше, ніж ми вже знали й до того. Майор був явно невдоволений.
— Оце й усе, товаришу Гайєр?
— На жаль, так.
— І які ви дали розпорядження?
— Усі ключі будуть негайно замінені й, крім того, ми підсилимо сторожу.
— І більш нічого?
— Нічого. Я, далебі, не знаю…