В Гранд-готелі нам відчинив стомлений нічний швейцар, простягнув ключі, побажав нам доброї ночі.
Добра ніч?
Я глянула на годинник на стіні вестибюля. Маленька стрілка щойно перестрибнула до чорної залізної цифри три. Отже, за кілька годин почнеться новий день, Я знала, що мені ще багато чого треба зробити, Отже, відпочити як слід навряд чи вдасться.
В коридорі горіла лише нічна лампочка. Перед кожними дверима стояла пара взуття: від гостроносих, вишикуваних у бойовій готовності лодочок до грубих чоловічих черевиків. Лише перед нашими дверима не стояло ще нічого. Але це скоро зміниться.
Я не почувала себе стомленою. Нервове напруження двох останніх годин аж тепер таки далося взнаки.
— Шкода, що бар уже закрито, — сказала я. — Я залюбки випила б чарку коньяку.
— Це ти серйозно?
— Серйозно.
— У мене дещо є.
— Де?
— В домашній аптечці.
Я мимоволі засміялась.
— Ну, гаразд, — мовила я, — але швидше. Мені б хотілося ще трохи поспати.
Він відчинив двері і потягнувся до вимикача. Вимикач клацнув, але світліше від цього не стало.
— От, іще й лампочка перегоріла. Цього тільки нам бракувало.
Я хотіла щось сказати, але не встигла.
В пітьмі кімнати хтось кашлянув.
— Заходьте спокійно, — промовив чийсь не знайомий мені голос, — Ми можемо поговорити й поночі.
Я злякалася. Міхаель, широко розставивши ноги, спинився на порозі.
— Хто тут?
— Зараз я вам скажу. Але спершу зайдіть, будь ласка, до кімнати й замкніть двері. Не треба, щоб хтось почув нас.
Щось таке було в тоні цього голосу, що робило неможливим будь-яке заперечення. Отож ми увійшли й замкнули за собою двері. В кімнаті була цілковита темрява.
— Прошу пробачити мені, що я отак без церемоній вдерся до вашої кімнати. Але, на жаль, вас не було вдома, і я не міг перед тим попросити у вас дозволу увійти.
— Хто ви такий?
— Сьогодні ви послали мені звістку про те, що хотіли б поговорити зі мною. Ви прибули від Фабріціуса?
— Гм. Виходить, що ви…
— Так, я прийшов за дорученням Доміно.
— Однак, ви швидко з'явились.
— Я одержав записку від вас сьогодні увечері. Я гадав, що це терміново.
— А як ви догадались, що ця звістка від нас?
Незнайомець засміявся. Це був хлоп'ячий, безтурботний сміх.
— Справді, ви були дуже обережні й не написали своєї адреси, але я добре знаю мого друга Бремеля. Гранд-готель — його слабість. Між іншим, я б не радив залишати все спорядження в машині. З вами ж може трапитися й нещасний випадок. Краще перенесіть його до кімнати.
— Ви багато знаєте про нас.
— Що ви привезли мені?
— Хвилиночку, — сказав Міхаель. — Ця темрява нервує мене. Іветто, мій кишеньковий ліхтарик у тебе?
— Облиште ліхтарик! — наказав голос. — Якби мені потрібне було світло, я б не повикручував лампочок.
— Це ви зробили?
— Угадали!
— Навіщо?
— Тому що я не хочу обтяжувати вас зайвими речами. Немає потреби, щоб ви впізнали мене, коли одного чудового дня вам піднесуть до носа моє фото на паспорт».
— На мою думку, — сказав Міхаель, — це вже трохи занадто. — 3 його голосу чути було, як це дратує його. — Фабріціус мовчить, мов води в рот набрав, ви тут викручуєте лампочки…
— А Фабріціус справді тримав язик за зубами? Ну, що ж, це дуже порядно з його боку.
Вже кілька хвилин я напружено думала; що привернуло мою увагу в цьому голосі.
Одне я знала напевно: я чую цей голос уперше.
Але що в ньому здалося мені дивним? Він, мабуть, був якийсь ненатуральний, чужий, роблений. Так, саме це! Наш незнайомець говорив нарочито зміненим голосом. Він робив це досить уміло, але коли уважно вслухатися, це ставало помітним. Навіщо йому це? Може, боявся, що ми згодом зможемо впізнати його по голосу?
— Отже, що ви привезли мені?
Міхаель сказав, яке завдання покладено на нас, яких результатів там чекають і що саме пропонують Фабріціус і Фрезер, щоб перешкодити демонструванню крана в неділю. Про нашу сьогоднішню вилазку на завод він, правда, не прохопився ні словом.
Коли Міхаель закінчив свою інформацію, якусь мить усі мовчали. Мені вже почало здаватися, що наш гість знову нишком зник, та ось я почула, як він тихенько хихикнув.
— Наче малі діти! Хочуть мені допомогти. Безглуздя! Я не потребую ніякої допомоги.
— Але ж Фабріціус…
— Ах, облиште. Фабріціус однаково не знає, що тут сталося. Фабріціус далеко звідси, сидить у цілковитій безпеці. Ваш приїзд був добре задуманий, але він не потрібний. Тут я орієнтуюсь в обстановці краще за будь-кого. Повертайтесь-но ви назад і передайте йому від мене сердечний привіт. Скажіть, що його ідея з мастилом просто чудова. Я б до такого ніколи не додумався. У вас воно з собою?