— Гельма Цибулька. Так, цілком можливо, — Гайєр повернувся до Петерса. — Ви ж казали мені вчора, що пані Цибулька цілих дві години просиділа тут унизу й чекала. Може, у цій комірчині?
Петерс злякано підняв руки.
— Що ви! Я попросив її посидіти в прийомній.
— Вона так і зробила?
— Авжеж. Гадаю, що так.
— Що значить «гадаю»?
— Я лише в перші хвилини зазирав туди. Вона ходила з кутка в куток. А потім я взявся заповняти журнал, далі ще щось і на якийсь час зовсім забув про неї, згадав лише згодом.
— Якраз перед тим ви мені подзвонили?
На обличчі Петерса з'явився винуватий вираз.
— Так.
— Виходить, що ви більше й не заглядали до неї?
— Ні. Я гадав, що вона все ще сидить у прийомній і чекає.
— Ви гадали? Он як! А знаєте, що я гадаю?
— Ні.
— Що вона в цей час спокійнісінько прогулювалася собі по заводу. Щоправда, нам вона про це не сказала ні слова.
Розповідає лейтенант Гайнц Швенк
Вольфганг якраз пішов доповідати майорові Беку, довелося чекати, поки він повернеться.
Сидячи за письмовим столом, я малював чоловічків на полях газети, яка там лежала.
В газеті писалося, що розроблений лейпцігським народним підприємством «Крани і підйомні механізми» гідравлічний баштовий кран у неділю буде показаний широкій громадськості на прес-конференції; далі, що на цю прес-конференцію запрошені комерсанти з НДР та Західної Німеччини і, нарешті, що прес-конференція має розпочатися об одинадцятій годині.
Отже, жеребок кинуто. І кинуто його було на засіданні, в якому, крім представника від дирекції, профорганізації, представника від бюро ярмарку і доктора Козеля, участь брав також і Вольфганг Гайєр. Представник УНП[8] звернувся до присутніх із запитанням: чи можна призначити прес-конференцію на неділю? При цьому він промовисто подивився на доктора Козеля і Вольфганга Гайєра, бо остаточну відповідь мали дати саме вони.
Доктору Козелю не було потреби довго обмірковувати свою відповідь: випробування крана дало позитивні наслідки, останні роботи, безперечно, буде закінчено в суботу; на його думку, прес-конференцію призначити на неділю можна.
Отож рішення кінець кінцем залежало від нас. Якби ми заперечили доктору Козелю, то конференцію довелося б відкласти або й зовсім відмінити. Ніхто, власне, не міг би нам за це докорити, бо кожен знав, що трапилося у вівторок увечері і в середу вранці. Вбивця все ще був на волі, і можна було не сумніватися в тому, що він готує нам новий «сюрприз». Пощастить йому на цей раз, значить, показ крана все одно доведеться відкласти. Якщо в неділю дійде до катастрофи, це матиме жахливі наслідки.
З другого боку, ми всі дуже добре розуміли, що означає відмова від демонстрування крана в перший день ярмарку, хоча б це демонстрування і відбувалося поза територією ярмарку. Кран, щоправда, не буде знецінений, але ті можливості, які відкриває міжнародний ярмарок, втрачаються.
Таким чином, рішення, яке мав прийняти товариш Гайєр, було не з легких, і це розуміли всі учасники засідання. І все ж таки він не вагався довго, а попросив провести прес-конференцію, як і планувалося, в неділю.
Тепер уже не можна було відступати. Ми насамперед мали подбати про те, щоб прес-конференція пройшла успішно. Справу, отже, треба було довести до кінця щонайпізніше до одинадцятої години ранку в неділю.
Саме тому Вольфганг Гайєр і пішов сьогодні вранці до майора Бека. Він повернувся від нього о чверть на десяту.
— Бек схвалив моє рішення. Він обіцяє нам всіляку підтримку, — були його перші слова.
— Оце й усе, про що ви з ним говорили?
— Так, ми просто довше зупинилися на деяких деталях. Наприкінці розмови він, до речі, зауважив, що зірве нам голову, якщо ми не закриємо цю справу найпізніше до ранку у неділю.
— Сидячи на печі, легко давати поради. Це з «Вільгельма Телля».
— О, що то молодість — за словом у кишеню не полізе. Це з «Валленштейна». Між іншим, він зробив іще одне цікаве припущення. Та покинь ти нарешті малювати отих чоловічків! Це мене дратує.
— Слухаю, товаришу начальник! А яке припущення?
— Ти ж знаєш, що ми й досі не з'ясували причину загибелі Цибульки. Чому, власне, його вбито?
Я знизав плечима. Справді, ми й досі не знали, чим була зумовлена загибель Еріха Цибульки. Може, вбивця хотів привласнити його креслення? Проти цього свідчило те, що жодного з них не бракувало. А може, він хотів лише сфотографувати їх? Та для цього йому потрібно було не менш двадцяти хвилин, коли врахувати кількість креслень. Це був би надто великий риск, — адже Віра Горм щохвилини могла повернутися і застукати його на місці злочину. Чи, може, треба було просто примусити Еріха Цибульку мовчати за всяку ціну, бо він надто багато знав? Але що саме він знав?