— Боюсь, що найгірше попереду. Ми, правда, знаємо тепер, хто вбив Еріха Цибульку, але довести цього ми, на жаль, не можемо. Кінець кінцем, я висуваю лише гіпотезу. Якби я був убивцею, то зумів би непогано спростувати свої власні припущення.
— Отже, ви не сподіваєтесь, що злочинець признається?
— Навряд. Після всього, що сталося, я майже певен, що потрібні будуть незаперечні докази. І я гадаю, що до завтра матиму їх.
— Ну, чудово. Ви хотіли ще про щось поговорити зі мною?
— Так. Про тих двох французів. Товариш Швенк був іще раз у правлінні ярмарку. Ці французи…
Телефонний дзвінок перервав його. Бек жестом попрохав вибачення, підняв трубку й назвав себе.
— Так, так. Що там трапилось? — І після короткої паузи наказав: — Нехай хтось із охоронників негайно проведе цю особу до мене!
Бек знову звернувся до Гайєра.
— Прошу вас швидше закінчити доповідь. Як ви чули, зараз тут буде відвідувач. Він лише дві години тому записався на прийом, але цей візит настільки важливий для нас, що я не можу примусити його чекати. Для вас обох це буде особлива несподіванка. Але облишмо це на деякий час.
Вольфганг почав з того місця, де телефон перервав його доповідь:
— Товариш Швенк був сьогодні, як я уже казав, у правлінні ярмарку з приводу французів. Ви ж знаєте, що документи їх я наказав перевірити ще позавчора.
— Але ж з документами, здається, все гаразд.
— Ото ж то й воно. А мені ці типи все ж таки не подобаються. Візу на в’їзд і посвідчення на право відвідання ярмарку може, зрештою, кожен дістати. Тому я попросив товариша Швенка довідатись у правлінні, чи знають там цю фірму, а може й про те, хто до цього часу приїздив від неї на лейпцігські ярмарки. Але навіть і Швенк…
У двері постукали.
— Заходьте.
У дверях з’явилася голова товаришки Шульт.
— Це та особа, товаришу Бек.
— Прошу, нехай заходить.
Двері широко розчинилися, і я застиг на місці з роззявленим ротом.
Я ж знав цю «платинову» красуню, що стала на порозі. Це був ніхто інший, як — Іветта Ніфергельт!
Майор Бек допоміг їй зняти пальто.
— Це чудесно, що ви прийшли так швидко. Були якість труднощі?
— Жодних. Міхаель спить. Він на сьогоднішній вечір домовився з фрейлейн Зоммер. Вони хочуть разом піти на танці.
— Ах так? Гм. Дозвольте вам спочатку відрекомендувати моїх співробітників. Це капітан Гайєр, а це ось лейтенант Швенк.
Вона простягла мені руку, вузьку, по-спортивному міцну.
— Вас я уже десь бачила. Здається, на заводі. Я не помиляюсь?
— Ні, саме там. Але тоді нас не познайомили.
— Однак рано чи пізно знайомство мало відбутися. Правда?
Вона весело глянула на нас, і мушу сказати, що з цієї самої миті я відчув до неї щиру симпатію. В усмішці, що заграла на обличчі Вольфганга, теж можна було прочитати більше, ніж формальну чемність.
— Вони обидва, як бачите, дуже стримано поводяться, але ви не дивуйтеся. Річ у тім, що товариш Гайєр з дорогою душею заарештував би вас.
Бек посміхнувся.
— А я ніяк не можу за це на нього ображатися. Що б ви сказали, якби він цього не зробив?
Майор Бек скривився і люто витріщив очі.
— Та я б його, мабуть, власноручно застрелив. Я завжди так роблю з ним. Але, — він зітхнув, — на жаль, його неможливо забити. Ні його, ні товариша Швенка. Ви не повірите, скільки клопоту завдають вони мені.
— Це по вас одразу видно.
— Ви помітили? Ось, чуєте! А мені не вірять… Треба щоб з явилася фрейлейн Ніфергельт, лише тоді… Ах, я знов про щось забув. Я ж вам не запропонував навіть сісти. Вибачте, будь ласка.
Він присунув їй стільця, потім ми всі сіли, і я докладав усіх зусиль, щоб не витріщатися на неї. Трапилося щось таке, чого ні я, ні Вольфганг не розуміли. Ми здивовано поглядали один на одного.
— Доведеться, мабуть, — сказав майор Бек, — спочатку пояснити моїм співробітникам, хто ви взагалі така. Вони не знають іще, що тут відбувається. З того моменту, як мене телефоном повідомили про ваш прихід, минуло небагато часу. Ми поки що не мали можливості поговорити про вашу справу. Ви курите?
Фрейлейн Ніфергельт подякувала й відмовилась, але я взяв сигарету. І Бек теж узяв.
— Це так, як виняток, — сказав він, немовби вибачаючись. — Ви, мабуть пам’ятаєте про інформацію, товаришу Гайєр, яку я одержав у середу? Ми з вами про це розмовляли.
— Ви маєте на увазі повідомлення про те, — сказав Вольфганг, — що нам слід чекати появи двох співробітників західнонімецької секретної служби?