Дещо вона принесла з собою, дещо треба було зробити на місці. Розібрала сумки з баночками й мутнуватими пластиковими коробочками, в яких проглядалося щось слизьке-рожеве й рубіновий вінегрет. Набовтавши тіста, почала смажити млинці. «Быва-ает все на свете хорошо-о, в чем де-ело, сразу не поймешь, пум-пум-пум-пум…» — навіть забулася Надія Степанівна, але, спритно промазуючи пательню шматочком оплавленого сала, раптом підняла очі й осіклася: у дверях стояв Костя й спостерігав за нею.
— Я просив вас нічого не готувати.
— А я й не готую.
Крапелька тіста зрадливо зірвалася з ополоника й за- шкварчала на розпеченій сковороді.
— А це що?
— Непросто.
— Я все одно не їстиму.
Надія Степанівна зім’яла край фартушка в долоні й сказала те, про що зараз же пошкодувала:
— Але ж борщ ів.
— Не їв.
— Та їв же. Ти… ви просто забули.
Костя дивився холодними очима.
— Я нічого не забув.
— Костя, ти не думай, — продовжувала ніяково бгати тканину Надія Степанівна, — я все розумію.
— Що ви розумієте?
— Ну, що ти забуваєш. Іногда…
— Я нічого не забуваю.
— Костічка, ти не думай, я знаю про твій діагноз… Я все розумію.
— Який діагноз?
Надія Степанівна стояла вже вся червона, як садова троянда. Вона зняла запітнілі окуляри й усоте поправила своє давно не фарбоване, залежале волосся.
— Ну… склероз же.
Потім Костя довго кричав на неї якимись страшними словами. Надія Степанівна не могла так швидко втрапити набряклими ногами до своїх чобіт. Серце шалено калатало, баночки нервово подзвякували в сумці — Костя таки запхав їй усе назад, тільки вже спечені млинці залишив. Ну і нехай! Її ноги й так тут більше не буде! Можна подумати. Придурок нещасний! Хоч би помився. Козел, вонючка! Не подобається борщ — то гімна з’їж. Наступного разу вона все йому скаже, все-все, хай навіть не сумнівається! Інвалід нещасний. Вонючка…
Інвалідом нещасним Костя став якось зненацька. Це не входило в його плани. В його плани входили завершена аспірантура, дисертація, одруження з Настею і так, дрібниці: новий мотоцикл, подорожі, конкретно: на острів Комодо, за давньою мрією — сноркелінгом і триметровими драконами, власна квартира, вивчення німецької та, можливо, китайської, а чом би й ні, це було би круто.
Одного разу вони мчали заміською трасою: десь там, за Києвом, було чисте озеро, хотілось скупнутися.
Стрункі коричневі ноги міцно обіймали Костю з двох боків. Нещодавно він сховав обручку до мильниці, з якою вона ходила до басейну; сказала, що стрибала від радості в душовій, навіть розплакалася. Тепер напівпорожньою трасою мчали двоє щасливих головастиків у шоломах, — за кілька місяців із них мали б вирости нові, вже цілком дорослі люди. І раптом сталося щось дивне. Він не зрозумів. Перед очима все різко попливло, спалахнуло — здалося, осліп буквально за одну мить. Костя не запам’ятав, як саме спромігся зупинити свій круїзер, різко з’їхавши з траси на узбочину. Зовсім поруч оглушливо скрекотали якісь комахи. Липка цівка поту залоскотала під футболкою. Втім, запаморочлива сліпота минулася. Він заспокоїв трохи перелякану Настю, навіть купався з нею до вечора. Нічого їй не розповів.
Деякий час усе було, як завжди. А потім це сталося знову. І ще раз — на роботі. Костя тимчасово сховав мотоЦикл до старого, в минулому батьківського гаража. Насправді було ще дещо. Останнім часом усе частіше бували моменти, коли Кості важко давалося втримати рівновагу. Його заносило, ніби сп’яну. Потім наче відпускало. В принципі, друзі давно й беззлобно сміялися з його ходи. Було очевидно, що в космонавти Костю не візьмуть: він ніколи не оминав жодного столу чи стільця, жодного гострого кута, міг спіткнутися на рівному місці; фіолетові синці не встигали йому зійти раніше, ніж він знов ухитрявся кудись втелющитися. Чомусь це завжди було дуже смішно.
А Настя вже шила сукню…
Його мати помітила щось тоді, коли Кості відмовили ноги — він зовсім недоречно впав на підлогу в її присутності. Піднявся сам, віджартувався, але вона запанікувала. Добре, добре, він пообіцяв їй цей похід до лікаря! І тоді картковий будиночок нарешті посипався.
МРТ, аналіз ліквору, обстеження очного дна, електро- ністагмографія, імунологічний аналіз крові та інші, інші дослідження… Коли йому доволі непевно вперше поставили діагноз, Костя кинувся ґуглити просто в лікарняному коридорі. Про розсіяний склероз писали туманно, рядки пливли, але деякі жирні виділення у тексті, на кшталт «в галузі лікування розсіяного склерозу особливих досягнень наразі немає», або ще конкретніше — «ця хвороба є невиліковною», вдарили під дих дуже конкретно.