— Знаєш що. Іди в баню, Костя, — похмуро сказала Надія Степанівна.
Але ввечері того ж дня Ісус так само таємничо зник із цієї квартири, як і з’явився в ній.
Ідея обідати разом (щоб був шанс принаймні щось із приготованого увіпхнути в нього) також скидалася на провальну. Якщо Костя їв, то робив це винятково перед монітором комп’ютера. Добре, нехай. Вона приносила свою тарілку з супом до його кімнати й сідала на дивані або мостилася біля підвіконня. Костя не протестував.
їли мовчки. За вікном гучно теліпалася годівничка, кілька днів тому зроблена з пакету від кефіру і вже виявлена вдячними пташками.
— Коли я була малою, — не витримувала і все ж починала одну зі своїх численних історій Надія Степанівна, — одного разу до нашої хати в тридцятиградусний мороз поналітали синички. Заплуталися в дождіку на ялинці. Цивінькають, ругаються по-своєму, по-синичому! Я їх давай виплутувать, а вони мені руки дзьобають. Боляче! Потім я їм зернят на шафі насипала, вони пригрілися. Але коли потепліло, мама їх вигнала. А мені прийшлося гімно по всій хаті відмивати, да… Костя, давай я тебе погуляю?
Костя хитав головою.
— Кость, я сильна, як ломова лошадь. Спершу винесу колясочку, потім тебе. Ну, що за проблема! І нема чого стіснятися.
Усе це звучало не дуже переконливо.
— Там така зима, прямо місяць март. Сухо, тепло. Можем коляску і не брати. Палочку візьмеш. З палочкою ти на інваліда не схожий зовсім, — пускала вона в хід останні аргументи.
Костя мовчав.
Ще Надія Степанівна співала. Не співати довго вона не могла, а вже забувшись, відпускала своє внутрішнє «я» в далеку рандомну подорож. Діапазон її репертуару був дещо суперечливим: пісні з фільму «Гардемарини, вперед» змінялися раптом тужливою «Ой, летіли дикі гуси», перемикалися на піонерське-задерикувате «здравствуй, милая картошка-тошка-тошка-тошка», плавно перетікали в надривну газманівську офіцерську лірику та знову незбагненно завертали на яку-небудь козацьку-похідну, одну з її улюблених.
Костя мовчав. Тільки енергічніше совав мишкою.
Минув місяць, і Надія Степанівна розійшлася вже не на жарт. Спершу вона притягла кілька вазонків із квітами на його підвіконня, потім — подарувала Кості на Новий рік папужку. Маленького, з блакитним черевцем і чорно-білою голівкою. Нарешті Костя не витримав, вибухнув, сказав їй усе, що про це думає. Надія Степанівна скромно промовчала. Папужка спершу помовчав теж, але раптом змінив тактику. «Льоша хороший. Льо- ша льотчик. Мій хло-опчик. Хочеш чаю? Привіт, привіт. Моя рідна пташечка. Льоша льотчик. Льоша хороший». Льоша справді був хороший. Він уважно подивився на Костю розумним оком і акуратно клюнув його за палець. Усім трьом уже було ясно, що Льоша залишається жити в цій квартирі.
Іншим разом Надія Степанівна зайшла до його кімнати із загадковим виглядом. Вона покрутилася трохи, навіщось посовала стільці, нарешті сіла на диван і якийсь час за компанію з Костею подивилася документальний фільм про найбільше у світі сміттєзвалище.
— Костя, я знаю.
— Надіє Степанівно, що ви знаєте?
Деякий час вона підбирала подумки слова, та все ж бовкнула те, що думала, одним махом.
— Тобі треба женщіну.
— Де ж я її візьму, цю вашу женщіну? — спитав на диво спокійно.
Це її підбадьорило.
— Костя, ти тільки не кричи… Якщо ти сидиш удома, то нікого не бачиш, і тебе ніхто не бачить. Це неправильно. Гуляти не хочеш ні так, ні сяк. Я думаю, можна було би позвати сюди проститутку.
Це був несподіваний хід, він оцінив.
— От ти зараз почнеш кричати, — поквапилася Надія Степанівна продовжити свою промову, — а ти не кричи. Я думала про це. Ти, Костя, молодий, а тебе ніхто не бачить. І це не така велика біда, що інвалід! Знаєш, скільки дівчат… добрих, одиноких. Але ж як я їх сюди приведу? Костя, ти послухай, я знаю, все це якось робиться. Інтер- нетом теж. І нема тут чого стіснятися. Ти, Костя, такий молодий… Та вимкни ти цю мусорку!
Він вимкнув.
— Ну давайте.
Надія Степанівна трохи сторопіла.
— Давай, Костя.
— Проститутки Киев, — вбив він швидкими пальцями в гуґл. — Надіє Степанівно, ідіть же ближче, з дивану не видно, мабуть.
Костя явно розвеселився. Вона надулася, але до комп’ютера підсіла.
— Та-ак, Сніжана. Вік — двадцять. Вага — 50 кеге. Груди — три. Третій розмір тобто. Хороші груди. Тек-с, що нам пропонують… Секс класичний, секс анальний… ммм… мінет в презервативі, золотий дощ видача, лесбі-шоу льог- коє, так, так… «Истинная леди с хорошими манерами и естественной красотой составит компанию щедрому джентельмену». Еее, позвольте, тисяча гривень за годину, шість за ніч. Так не піде. У щедрого джентльмена, звісно, є пенсія і мама в Італії, але ж треба й совість мати.