— Ну, ми побігли, — несподівано бадьоро сказала вона й легенько штурхнула Гасю в плече.
— Допомогти з валізою? — похмуро спитав Андрій.
— Та ні, дякую, — мама знову сяяла, але при цьому чомусь безперестанно смикала Гасю за футболку. — Передавай вітання Карпатам! Дружині… Синові.
Патлатий Андрій промовчав, провів рукою по маминій щоці й змішався зі ста мільйонами спідниць, штанів, шортів, чужих валіз, візків і собак на повідках. А мама всю дорогу плакала, крапала слізьми на сир і зім’яті помідори, відмахувалася від Гасі й заспокоїлася лише в Коктебелі, знявши босоніжки й зайшовши по коліно в море.
Усе давно змінилося після тієї історії. Гася виросла і ходить до школи. А мама досі плаче щоразу, коли той Андрій тепер пише їй листи по інтернету або телефонує на мобільний. Мама, звісно, не каже, хто то був, але Гася вже й сама навчилася здогадуватись про деякі її таємниці.
Віталік, дізнаючись про мамині плачі, щоразу дуже сердиться, і його обличчя смішно вкривається при цьому червоними плямами. Гасі ж трохи дивно, що мама не може поставити четверту стіну між собою і Андрієм, бо вона сама її навчила цього прийомчика. Ви знаєте, що таке четверта стіна? Ось уявіть собі актора в театрі. Він, коли грає на сцені, не дурний же — бачить, що на нього дивиться тисяча чужих людей. Як при цьому зробити вигляд, ніби ти щойно прокинувся у своєму ліжку й безтурботно почухав коліно? Є спосіб: треба поставити четверту стіну між сценою та глядацькою залою, тобто просто уявити її, після чого вже можна природно зіграти, що ти сам-один у кімнаті й ніяких глядачів не існує. Навіть Гася тепер уміє будувати таку стіну між собою і Таїсією Іванівною, або То- ліком-алкоголіком із третього «В»… Може, мама розучилася через те, що звільнилася з театру?
Раптом залунав дверний дзвоник і перервав Гасині думки. Мама неохоче витерла руки об фартух і поспішила в коридор. Там вона відчинила двері, з кимось поговорила і, голосно сміючись, пішла звідти на кухню. Гася щосили дослухалася, але ніяк не могла зрозуміти, хто ж то був.
— Що там? — нетерпляче підхопилася вона, коли мама зайшла нарешті до кімнати.
— Дашин чоловік приходив. Знайшов сніжку із запискою і довго мучився, хто така Тоня і що все це означає. Я дивуюсь тільки, що він Ельку не придіслав.
— А що ти написала?
— «Це моя сніжка, не чіпати. Тоня», — сказала мама і підсіла на ліжко. — Добре, що холодильник нарешті розморозився.
— Розкажи-и-и якусь казку, — благально склала руки Гася.
— Яку?
— Про принцесу…
— Ну-у, — вмостилася мама зручніше, — не знаю… жила колись давно-предавно, ще на початку минулого століття, одна принцеса, яку звали Зінаїцою…
— Як Зінулю? — втрутилась Гася.
— Майже, не перебивай… Жила вона собі не тужила, вчилася, працювала в редакції газети, як усі нормальні принцеси, поки не зустріла красеня-принца на ім’я Сергій. Він був і світлий, і сильний, і розумний, а які вірші гарні писав! Так і пропала наша Зінаїда, закохалася у принца й обвінчалася з ним, як буває у всіх справжніх казках…
- І все? — розчаровано спитала Гася.
— Ні, на жаль, не все… Народила принцеса Зінаїда маленьку доню, назвала її Танюшею, і все б нічого, але світлого принца, як на лихо, звабило яскраве життя великого міста. І почав він пити солодке вино, розважатися з друзями й геть забув про свою кохану принцесу. Зажурилася принцеса Зінаїда і, хоча саме тоді народила принцові ще й крихітного синочка, та все ж знайшла в собі сили забрати діток і поїхати далеко-далеко. А принц Сергій не схотів навіть глянути на свого сина. Ледве-ледве принцеса Зінаїда вмовила його перед від’їздом. Я, сказала принцеса, можу навіть із купе вийти, і ти сам на нього подивишся. Ну, а потім усе-таки поїхала…
- І все?! — не повірила своїм вухам Гася.
— Ну чому все, не все. Трохи пізніше наша принцеса зустріла іншого принца, якого звали Всеволодом Мейерхольдом, вийшла за нього заміж і стала видатною актрисою. Але це вже зовсім інша історія.
Гася допізна сиділа того вечора з мамою, яка розповідала їй безкінечні казки про різних принцес і принців, а потім непомітно для себе заснула і довго-довго хиталася на хвилях у шхуні «Колумб». «Стерно праворуч!» — кричала вона, і принцеса Зінаїда у гарненькому тільничку хвацько повертала штурвал, від чого бризки, зблискуючи на сонці, летіли на палубу.
Ось лише зустріч снігу торішнього зі снігом нинішнім цього року все одно не відбулася.