— Ну йди вже, йди, — зовсім лагідно заговорила стара, пропускаючи Галю вперед. — Але щоб нікому анічичирк, бо…
Галя не розібрала останніх слів: у неї шуміло у вухах, стукало в скронях, а ноги підкошувались від неслухняного тремтіння. Вони увійшли в темні сіни, і Галя почула, як стара клацнула за нею засувом. Забобонний страх так сильно охопив Галю, що вона хотіла було стрімголов кинутись назад, але тут чиясь худа рука вхопила її за плече, і голос старої, що видався Галі хрипким та зловісним, прошепотів над нею:
— Сюди, за мною!
Галя спіткнулася в темряві об високий поріг.
— Ще, ще сюди, — казала стара, ведучи Галю за собою.
Галя відчула, як вони переступили через ще один поріг і як стара, поставивши її посеред кімнати, зачинила двері.
— Зніми хрест, дай сюди, — прошепотів над її вухом голос старої. Галю з ніг до голови облило смертельним холодом.
— Зніми, дай сюди! — ще вимогливіше прошепотів гортанний голос. Крижаною рукою дістала Галя з-за коміра сорочки золотий ланцюжок із хрестиком та поклала в руку старої. — Як є ікона, ладанка, все зніми, чуєш, — далі шепотіла стара, не випускаючи Галиної руки, — все зніми, не можна утаїти!
Галина рука затремтіла. На грудях у неї на шовковому шнурочку висіла ладанка з мощами печерських святих… Але Галя зважилась нізащо не віддавати цього останнього захисту.
— Немає, — насилу прошепотіла вона, так пересохло її горло.
— Чи правда? — стисла стара Галину руку і діставши від неї ствердну відповідь, так само хрипло і вимогливо вела далі. — Зніми всі персні з правої руки, та не бійся, я не візьму, назад віддам… Чуєш, усе зніми! Нічого не можна утаїти.
Галя один за одним зняла з себе коштовні персні і поклала їх у руку старої.
— Тепер стій, не ворушись! А я роздую вогник!
Стара облишила Галину руку і по звуку її кроків Галя зрозуміла, що вона відійшла в глибину.
Через кілька хвилин у кімнаті на мить зблиснуло і згасло слабке червонувате світло… Пройшла ще хвилина і одразу червонуватий відблиск освітив уже кімнату на триваліший час. Відчувалося чиєсь важке дихання. Ще раз спалахнуло світло, і Галя побачила схилене над купою вугілля обличчя старої. Її губи роздулися від напруги, обличчя почервоніло, розпатлане рідке волосся висіло по боках, очі блищали, як у кішки, причому Галя помітила, що одне з них було покрите більмом і дивилося непорушним скляним поглядом, наче око покійника. Галю охопив жах. Вона хотіла читати молитву і жодної не могла згадати. Врешті синювате полум’я розпеченого вугілля освітило кімнату. Галя оглянулася довкола. Злиденна хатина, обірвана ззовні, всередині зовсім не була такою убогою. На її стінах висіла якась строката тканина, ніколи не бачена Галею, на підлозі лежав килим… Не було жодного вікна, і лише в кутку стояла жаровня, біля якої сиділа стара. Стара підвелася і підійшла до Галі, й тоді лише дівчина помітила, що ворожка мала на собі жовтий строкатий халат, що трималася вона зовсім прямо, не кивала головою, і що голос її звучав наполегливо і хрипко, а мертве око так і впилося в очі Галі…
— Йди сюди! — стара взяла Галю за руку і підвела її до палаючого вугілля… — Кажи все, як на сповіді. Як його ім’я?
— Мартин… — прошепотіла Галя.
— Розлучницю як звати?
— Богдана.
Стара труснула рукавом над полум’ям і раптом спалахнув синій вогник, супроводжуваний сильним задушливим запахом сірки.
— Дивись сюди! — штовхнула стара Галю, нахиляючи її голову над відром води і опускаючи на його дно коштовний перстень. — Дивись туди? Щось бачиш?
Вся тремтячи і завмираючи, Галя схилилася над відром… Якісь темні тіні при мерехтливому полум’ї ворушились на дні.
— Що бачиш там? — спитала стара, підкидаючи на розжарене вугілля якісь трави.
— Наче темні хмари блукають довкола.
— Хмари… хмари… — повторила стара. — І над твоїм молодим життям висить темна хмара. Правду кажу? — втупила вона в Галю своє мертве нерухоме око.
— Правду… правду… — відповіла Галя.
— Дивись, дивись, чи бачиш його в персні? — шепотіла ворожка, стискаючи Галину руку і нахилившись разом із нею над відром.
— Нічого не бачу.
— Не любить, не любить тебе твій коханець, розлюбив, проміняв на іншу, — різко крикнула стара. — А тепер глянь, чи не бачиш кого за перснем? Дивись, от!! — вказала вона кістлявим пальцем у темний бік відра.
І Галі здалося, що темний тремтячий кружок раптом розпливається у дві постаті. От ясно вирізнились дві голови. А стара стискає її руку все болячіш і болячіш, і Галя чує над собою її тепле уривчасте дихання. От образ стає яснішим і яснішим, от чітко вирисувалась чоловіча голова у високій бобровій шапці, зі світлими вусами і привітним поглядом блакитних очей.