Отож: 16 століття було часом колонізації областей, які спустіли від татарських набігів, у тому числі південної Київщини. Одній такій території особливо не щастило: рід за родом, почавши на ній господарювати, вигасав. Між тим, земля була багатою і за спокійних мирних умов не поступалася б удільним князівствам. Хай там як, але на ній виникли і заселилися містечка Басань та Биків, а при них — ще дев’ять сіл. Однак черговий власник, залізши в борги, в 1578 р. продав цю маєтність київському городянину Андрію Кошколдовичу. Отак у нас з’являється ще один рід багатих київських міщан — Кошколдовичі, — теж посвоячений з київським патриціатом. Сам Андрій був зятем київського війта Василя Черевчея, а з його родичкою, Гальшкою Кошколдівною, одружився двоюрідний брат Ходик, Устим Фіц.
Родинні суперечки — річ звичайна для 16 століття: тесть Черевчей і зять Кошколдович судилися через векселі, що стосувалися Басанського та Биківських маєтків. В якості посередників і суддів вони вибрали групу київських райців, у тому числі й Василя Ходику.
Райці підтримали тестя проти зятя, стали вимагати від Кошколдовича документи на Басань і Биків, «і, коли документи були надані, вони не віддали їх Кошколдовичу, вимагаючи, щоб він спершу вдовольнив претензії Черевчея, а на протести Кошколдовича відповідали побоями під час самого засідання і ув’язненням його в тюрму, де протримали кілька місяців». (В.Антонович, «Київські війти Ходики»). А, коли Кошколдович, за підтримки князя Острозького, врешті визволився з ув’язнення і навіть зумів притягти своїх кривдників до відповідальності, то раптом виявилось, що Василь Ходика зумів викупити у Черевчея спірні векселі та добитися у Кошколдовича заяви, що він відступає усі свої права на Басань і Биків Василеві Ходиці, залишивши за собою лише право на пожиттєве володіння ними.
До такого несподіваного кроку Андрія Кошколдовича змусили міркування, які ми, до певної міри, можемо реконструювати. На колонізацію південнокиївських маєтків потрібні були значні зусилля, час і кошти, а йому, вочевидь, цього всього бракувало. Не менше важило те, що не було в нього синів, а єдиною спадкоємицею виявилася донька, Богдана Андріївна Кошколдівна. Думаю, читачі «Червоного диявола» вже згадали цю панну і зрозуміли, — зовсім не образа на афронт з війтівною змусила Василя Ходику добитися одруження свого брата, Федора Ходики, з Богданою Кошколдівною. Для всього клану в той час була то справа першорядної ваги.
Єдине, що виторгував Андрій Кошколдович, — це обіцянка Василя Ходики, що взамін за маєтки він передасть братові всі свої торговельні та міські справи, при цьому далі усіляко допомагаючи йому. Звичайно, Кошколдовичу йшлося не стільки про зятя, скільки про становище єдиної доньки та майбутніх внуків. Зрештою, ставши землевласником, Василь Ходика так і так мусив зректися торгівлі, оскільки шляхтичу-землевласнику не тільки не годилося, але й суворо було заборонено «ліктем міряти».
Року 1592 Кошколдович помер і «Василь Ходика пред’явив свої права на придбані маєтки. Вдова Кошколдовича, Палагея Черевчеївна, і його донька, Богдана Ходикова, визнали достовірність пред’явленого ним відступного запису. Таким чином, Василь Ходика-Криницький став найбагатшим шляхтичем-землевласником Київського воєводства». (В.Антонович, цитована стаття). Згідно з даною колись Кошколдовичу обіцянкою, Василь Ходика відступив своє місце у магістраті та всі торговельні справи брату Федору, а сам зайнявся землевпорядкуванням, часто при цьому грабуючи сусідів.
Зовсім гладко воно не йшло, 1596 р. з’явився ще один претендент на Басань — королівський секретар Захарія Я(Є)ловицький, який, користуючись безладом у королівській канцелярії, зумів виправити собі потрібні папери. Однак Ходика і Аксак, які тоді діяли спільно, зуміли позбутися Яловицького і добитися ануляції його надання
Але це все було тільки увертюрою і вступом до власне справи, яка розпочалася або останніми роками 16-го століття, або найпершими — 17-го із зустрічі Яна Аксака та певного шляхтича на ім’я — а як, власне, його звали по-справжньому? Начебто Юрієм Семеновичем Рожновським, хоча, може, Юрієм Семеновичем Половцем-Рожиновским. Нібито невелика різниця, а все ж!
Його життя вже й до зустрічі з Аксаком могло бути сюжетом авантюрного роману. Ми ще пам’ятаємо, з якої події в нашій історії почався період козацьких повстань? З повстання Криштофа Косинського. Козацьке-то козацьке, однак і сам Косинський був шляхетського походження, і серед його сторонників було чимало людей такого ж стану. Вплутався в повстання і остерський боярин Юрій Рожновський.