Наостанок – кадр із Норманом Вінсентом Пілом27 у телевізорі, тоді різкий перехід на Чарльза Лідса, який хропе в кріслі, де наразі сидів Ґрем.
Ґрем дивився на порожній квадратик світла на екрані. Лідси йому сподобалися. Він шкодував, що побував у морзі. Подумав, що божевільному, який відвідав їхню оселю, вони теж сподобалися. Проте найбільше вони йому подобалися саме у своєму теперішньому стані.
Ґрем відчував, що голова стала дурною, мов ватою напхана. Він плавав у готельному басейні, доки ноги не відмовили, а тоді виліз із води, думаючи одночасно про дві речі – про мартіні з джином «Танкерей» та про смак губ Моллі.
Він зробив собі мартіні в пластиковій склянці й зателефонував Моллі.
– Привіт, крале!
– Привіт, малий! Ти де?
– У цьому клятому готелі в Атланті.
– Добро людям несеш?
– Усім, та не тобі. Мені самотньо.
– Мені теж.
– Хочу тебе.
– Я тебе теж.
– Розкажи про себе.
– Ну, мала сьогодні перепалку з місіс Голпер. Вона хотіла повернути сукню з величезною плямою від віскі на дупі. І сліпому видно, що вона її вдягала на ту зустріч Молодіжної торгової палати.
– А ти що сказала?
– Сказала їй, що не продавала річ у такому стані.
– А вона що сказала?
– Сказала, що раніше не мала жодних проблем із тим, щоб повернути одяг, саме тому й закуплялася в моєму магазині, хоч іще багацько інших крамниць знає.
– А ти що на це сказала?
– Ой, сказала, що засмучена, бо телефоном Вілл спілкується, мов той бовдур.
– Зрозуміло.
– У Віллі все гаразд. Зариває кілька черепашачих яєць, що їх відкопали собаки. Розкажи, чим ти займаєшся.
– Читаю звіти. Харчуюсь нездоровою їжею.
– І, мабуть, багато думаєш.
– Ага.
– Можу чимось тобі допомогти?
– Просто я ні в чому не впевнений, Моллі. Замало інформації. Тобто інформації багато, але я ще не опрацював її до ладу.
– То ти ще залишишся в Атланті? Я не вимагаю, щоб ти негайно їхав додому, просто цікавлюся.
– Не знаю. Пробуду тут іще принаймні кілька днів. Сумую за тобою.
– Хочеш секс телефоном?
– Не думаю, що я це витримаю. Гадаю, краще не треба.
– Не треба що?
– Говорити про секс.
– Окей. Але ж ти не проти, якщо я про це думатиму, гаразд?
– Звісно, не проти.
– У нас новий собака.
– От дідько.
– Схоже, покруч від басетгаунда й пекінеса.
– Чарівно.
– У нього великі яйця.
– Тільки не треба про його яйця.
– Вони мало не по землі волочаться. Йому доводиться їх втягувати на бігу.
– Він того не може.
– Ще й як може. Ти ж не знаєш.
– Ще й як знаю.
– А ти свої можеш втягнути?
– Так і знав, що ми до цього йдемо.
– Тож?
– Якщо хочеш знати, одного разу таки втягнув.
– І коли це було?
– В юності. Коли довелося поспіхом стрибати через паркан із колючим дротом.
– Чому?
– Бо я тоді ніс кавуна, що не мої руки ростили.
– То ти тікав? Від кого?
– Від одного знайомого свинопаса. Його собаки підняли, і він вискочив зі своєї халупи в самих підштаниках, розмахуючи дробовиком. На щастя, він перечепився через підпорку для каролінських бобів і дав мені фору.
– Він у тебе стріляв?
– Тоді мені здалося, що так. Проте ті залпи, що я чув, могли походити з мого гузна. Щодо цього я й досі не певен.
– То ти перемахнув через паркан?
– Запросто.
– Злочинні нахили, навіть у такому віці.
– Немає в мене злочинних нахилів.
– Звісно, що нема. Я тут думаю кухню перефарбувати. Який тобі колір подобається? Вілле? Який тобі подобається колір? Ти ще там?
– Ага, ну, жовтий. Нумо фарбувати в жовтий.
– Жовтий мене потворить. Я за сніданком буду зелена.
– Тоді в синій.
– Синій холодний.
– То пофарбуй, матері її ковінька, хоч у відтінок дитячого гівна, мені байдуже… Ні, стривай, я, мабуть, уже незабаром приїду додому, то ми підемо в спеціальну крамничку, подивимося там на палітру й таке інше, добре? Може, прихопимо нові ручки на шафи, щось таке.
– Давай, давай купимо ручок. Не знаю, чого я про це мову завела. Слухай, я люблю тебе, сумую за тобою, і ти робиш корисну справу. І воно тобі тяжко дається, це я теж знаю. Я тут і буду тут, коли б ти не повернувся додому, або ж зустрінуся з тобою будь-де й будь-коли. Ось що я хотіла сказати.
– Люба Моллі. Люба Моллі. Іди спати.
– Гаразд.
– Добраніч.
Ґрем лежав, закинувши за голову руки, і видобував із пам’яті обіди з Моллі. Кам’яні краби й келихи «сансерру», суміш вина й солоного бризу.
27