Выбрать главу

– Я не доктор.

– Приємно було вчора поспілкуватися з доктором Блумом, ми вже цілу вічність знайомі. Беріть той стілець.

– Дякую, що допомагаєте нам, докторе Чилтон.

– По правді, я інколи почуваюся Лектеровим секретарем, а не наглядачем, – сказав Чилтон. – Сам обсяг його кореспонденції завдає багато клопоту. Мабуть, серед деяких дослідників вважається модним із ним листуватися – я сам бачив ті листи на факультетах психології, у рамочках, – і певний час здавалося, що геть усі аспіранти в нашій галузі хочуть провести з ним бесіду. Радий співпрацювати з вами, звісна річ, і з доктором Блумом.

– Я маю поговорити з доктором Лектером без зайвих свідків, якщо таке можливо, – сказав Ґрем. – Можливо, після сьогоднішньої зустрічі в мене виникне потреба знову з ним побачитися чи звʼязатися телефоном.

Чилтон кивнув:

– Почну з того, що доктор Лектер лишатиметься в камері. Це без винятків єдине місце, де його можна тримати без перев’язів. Одна стіна камери становить подвійний бар’єр, що виходить у коридор. Я накажу поставити там стілець, а також екран, якщо забажаєте. Мушу попередити, аби ви не передавали йому жодних предметів, окрім паперу без скоб і скріпок. Ніяких швидкозшивачів, олівців чи ручок. У нього є власні ручки з м’яким стрижнем.

– Імовірно, мені доведеться показати йому певні матеріали, аби заохотити до розмови, – сказав Ґрем.

– Показуйте що хочете, тільки якщо це буде м’який папір. Документи передасте через висувну тацю для їжі. Нічого не простягайте йому та не приймайте від нього крізь барʼєр. Документи він може повернути через ту саму тацю. Я наполягаю. Доктор Блум і містер Кроуфорд запевнили мене, що під час процедури ви дотримуватиметесь правил.

– Дотримуватимусь, – відповів Ґрем, починаючи підводитись.

– Знаю, що вам уже кортить перейти до справи, містере Ґрем, проте спочатку мушу дещо розповісти. Це вас зацікавить. Здається, попереджати вас щодо Лектера нема потреби – вас, поміж усіх. Але він дуже легко закрадається в душу. Відтоді, як його сюди доправили, він кілька років зразково поводився й створював враження, наче співпрацює під час терапії. У результаті, а то було за колишнього керівництва, охорона почала трохи розслаблятися в його присутності. Увечері 8 липня 1976 року він поскаржився на біль у грудях. У медпункті з нього зняли перев’язи, аби легше було робити електрокардіограму. Один санітар вийшов із кабінету покурити, другий на секунду відвернувся. Медсестра була спритною та сильною. Примудрилася зберегти собі одне око. Може, вам буде цікаво поглянути.

Чилтон дістав із шухляди стрічку ЕКГ й розправив її на столі. Указівним пальцем він простежив за шпичастою лінією.

– Ось тут він спокійно собі лежить на кушетці. Пульс сімдесят два. Тут він схопив медсестру за голову й тягне вниз на себе. Тут його вже вгамував санітар. Він, до речі, не пручався, хоч санітар і вибив йому плече. Не помічаєте нічого дивного? Пульс жодного разу не перевалив за вісімдесят п’ять. Навіть коли він виривав їй язика.

Чилтон нічого не зміг зчитати з обличчя Ґрема. Він похилився на спинку стільця й зчепив пальці під підборіддям. Руки в нього були сухі й лискучі.

– Знаєте, коли Лектера вперше піймали, ми вирішили, що він дасть нам виняткову можливість дослідити чистісінького соціопата, – сказав Чилтон. – Нечасто вдається схопити одного такого живцем. Лектер такий розсудливий, такий сприйнятливий, мав психіатричну практику… і він серійний убивця. Здавалося, він відкритий до співпраці, і ми подумали, що він стане вікном до цього виду відхилення. Гадали, будемо, як Бомонт, що вивчає систему травлення на шлункові Сент-Мартіна29. А сталося так, що зараз ми розуміємо його не краще, ніж того дня, коли Лектер сюди потрапив. Ви мали з Лектером тривалі розмови?

– Ні. Бачився з ним уже… переважно бачив його на суді. Доктор Блум показував його статті в журналах, – відповів Ґрем.

– А от він дуже непогано знає вас. Багато про вас міркує.

– Ви проводили з ним сеанси?

– Так. Дванадцять. Він непроникний. Надто витончений для всіх цих тестів, результати нічого не дають. Едвардз, Фабре, навіть сам доктор Блум пробували його розколоти. У мене є їхні записи. Для них він також лишився загадкою. Звісно, неможливо визначити, що він приховує і чи розуміє більше, ніж удає. О, і вже протягом ув’язнення він написав кілька чудових статей до «Американського журналу психіатрії» та «Загальних архівів». Але всі вони стосуються проблем, яких у нього немає. Я думаю, він боїться, що, як ми його «розгадаємо», він уже нікого не цікавитиме й до кінця життя стирчатиме в якомусь закапелку лікарні.

вернуться

29

William Beaumont (1785—1853) – американський армійський хірург, відомий як батько гастроентерології; проводив медичні експерименти за участі канадського мандрівника Алексіса Сент-Мартіна.