Власне мислення здавалося йому гротескним, проте корисним, наче крісло, зроблене з оленячих рогів. Із цим він нічого не міг зробити.
Ґрем вимкнув у будинку Лідсів світло і вийшов через кухню надвір. На іншому кінці заднього ґанку промінь ліхтарика вихопив велосипед і плетений кошик для собаки. На подвір’ї стояла буда, біля східців – собача миска.
Факти вказували на те, що Лідсів захопили зненацька, уві сні.
Притиснувши підборіддям до грудей ліхтарик, Вілл занотував пам’ятку: «Джеку – де був собака?»
Ґрем поїхав назад до готелю. На водінні довелося зосереджуватися, хоч о пів на п’яту ранку машин на дорогах було небагато. Голова й досі боліла, тож Ґрем узявся шукати цілодобову аптеку.
Одна така знайшлася на вулиці Пічтрі. Біля входу дрімав нечупарний неозброєний охоронець. Фармацевт у такому масному халаті, аж лупу на плечах було видно, продав Ґрему баферин. Світло до болю яскраве. Ґрем не любив молодих фармацевтів. Вони наче мали комплекс «середньої дитини» і часто поводилися нахабно. Ґрем підозрював, що вдома вони також дратували рідню.
– Що ще? – спитав фармацевт, здійнявши пальці над клавішами касового апарата. – Що ще?
Працівники відділу ФБР в Атланті забронювали йому номер в абсурдному готелі біля нового «Пічтрі-центру». Там були скляні ліфти у формі стручків молочаю – побачивши їх, Ґрем остаточно зрозумів, що перебуває у великому місті.
До себе в номер він піднімався з двома делегатами, що почепили бейджі з привітанням та ім’ям. Вони трималися за поруччя в ліфті й позирали вниз на готельний вестибюль.
– Оно диви, біля стійки – то ж Вілма й решта, щойно підтягнулися, – сказав більший. – Чорт забирай, я б і собі урвав шматочок.
– Трахав би, поки кров з носа не заюшить, – відгукнувся другий.
Страх і хіть, у страхові – злість.
– То ти в курсі, навіщо жінці ноги?
– Навіщо?
– Щоб не слизила по підлозі, мов слимак.
Двері ліфта відчинилися.
– Приїхали? Приїхали, – сказав більший і на виході похилився на стінку.
– Сліпий веде сліпого, – кинув другий.
Ґрем зайшов у номер і поклав свою картонну коробку на комод. Потім сховав у шухляду, щоб не бачити. Він уже вдосталь надивився на мерців із широко розплющеними очима. Хотілося зателефонувати Моллі, але ще було зарано.
Збори призначено на восьму ранку в головному поліцейському управлінні Атланти. І розповідати особливо нічого.
Треба спробувати заснути. Розум Ґрема був наче переповнений пансіон, де всюди суперечки, а на іншому кінці коридору – бійка. Онімілий, спорожнілий, перед тим як лягати в ліжко, він узяв із ванної склянку, налив віскі на два пальці й випив. Темрява підступала надто близько. Ґрем увімкнув у ванній світло й повернувся в ліжко. Уявив, що то Моллі у ванній розчісує волосся.
У голові лунав його власний голос, промовляв рядки зі звіту про розтин, хоча Ґрем ніколи голосно його не читав: «…сформовані калові маси… слід тальку на нижній частині правої ноги. Перелом медіальної стінки очниці в результаті введення осколка дзеркала…»
Ґрем спробував подумати про пляж на Шуґарлоуф-Кі, почути шум хвиль. Він уявив свій робочий верстат і згадав про механізм для водяного годинника, що вони його будували з Віллі. Промугикав під ніс «Ріка віскі»15 й спробував подумки від початку до кінця відтворити «Рудокопа з Чорної гори»16. Музика Моллі. З гітарною партією Дока Ватсона він іще міг упоратись, а от коли вступали скрипки, то завжди губив мелодію. Моллі намагалася навчити його танцювати сільську чечітку на задньому подвір’ї, як вона тоді підстрибувала… і нарешті Ґрем заснув.
Він прокинувся за годину, заціпенілий і мокрий від поту, проти світла з ванної кімнати побачив обриси подушки – і поруч із ним лежала місіс Лідс, покусана й понівечена, із дзеркальними очима. На скронях і вухах – струмочки крові, мов дужки окулярів. Ґрем не міг повернути голову й подивитися на неї. Розум волав, наче паровий будильник. Вілл простягнув до подушки руку й торкнувся сухої тканини.
15
«Whiskey River» – пісня в стилі кантрі, написана й уперше виконана Джонні Бушем 1972 року.
16
«Black Mountain Rag» – інструментальна композиція американського кантрі-виконавця Дока Мартіна.