Після публічного засудження Центральної Ради Сталін вдався до дій, які пізніше назвуть «активними заходами», спрямованими на дестабілізацію українського уряду. Місцеві більшовики намагалися створити так звані незалежні «радянські республіки» в Донецьку й Кривому Розі, Одесі, Таврії та на Дону — крихітні міні-держави за підтримки Москви, котрі в суті своїй зовсім не були незалежними.[73] Більшовики доклали всіх зусиль, щоб здійснити переворот у Києві: після поразки вони створили «альтернативний» Всеукраїнський центральний виконавчий комітет, а також і «радянський уряд» у Харкові, більш надійному російськомовному місті. Згодом вони зроблять Харків столицею України, але в 1918 році лише кілька з харківських більшовиків говорили українською.[74]
Після зміцнення влади більшовиків у Росії Червона армія почала просуватися на південь. Нарешті 9 лютого 1918 року, коли лідери Центральної Ради вели переговори в Брест-Литовську, Київ уперше захопили більшовики. Ця перша коротка більшовицька окупація мала на меті не тільки принести комуністичну ідеологію, а й просувати очевидні російські інтереси. «Головнокомандувач революційних військ» Михайло Муравйов оголосив, що повертає російську владу з «далекої Півночі» і наказав негайно стратити підозрілих націоналістів. Його люди розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою на вулиці, та знищили будь-які згадки про українську владу, включно з вивісками українською мовою, котрі з’явилися кількома тижнями раніше.[75] Під час обстрілу столиці більшовики навмисно зруйнували будинок Грушевського з бібліотекою та колекцією старовинних документів.[76]
Хоча більшовики керували Києвом лише кілька тижнів, Ленін встиг зрозуміти, чого можна чекати від України в складі комуністичної держави. Намагаючись нагодувати революціонерів, які привели його до влади, він негайно відправив Червону армію в Україну в супроводі «продовольчих загонів», проінструктованих конфіскувати селянське зерно. Він призначив провідного грузинського більшовика Серго Орджонікідзе «надзвичайним повноважним комісаром», відповідальним за реквізицію українського зерна.[77] Редакція «Правди» із захопленням повідомляла про успіхи цих солдатів і запевняла своїх читачів у російських містах, що радянське керівництво вже почало вживати «надзвичайних заходів» у заготівлі зерна в селян.[78]
А за лаштунками телеграми Леніна щодо України звучали так: «Заради Бога, — писав він у січні 1918 року, — застосуйте найбільш енергійних і революційних заходів для відправки хліба, хліба, хліба!!! Інакше Петроград помре від голоду. Використовуйте спеціальні потяги та спеціальні загони. Збирайте та охороняйте. Супроводжуйте потяги. Інформуйте нас щодня. Заради бога!»[79] Швидка втрата України на користь німецької та австрійської армій на початку березня розлютила Москву. Розгніваний Сталін засудив не тільки український національний рух та його вірних селянських прихильників, а й «українських більшовиків», які втекли з Харкова та нашвидкуруч утворили ще один «український радянський уряд» у вигнанні, по той бік кордону в Ростові. Сталіну інстинктивно не подобалася ідея «українських більшовиків», і він вважав, що вони повинні припинити намагання створити окрему партію. Він критикував їх з Москви: «Годі грати в уряд та республіку. Час припинити цю гру, досить означає досить».[80]
У відповідь один з небагатьох українськомовних комуністів написав з Ростова ноту протесту до Ради народних комісарів у Москві. Заява Сталіна, як зазначив Микола Скрипник, сприяла «дискредитації радянської влади в Україні». Скрипник таки вірив у можливість «українського більшовизму» і був одним із перших поборників того, що згодом дістане назву «націонал-комунізму» — переконання, що комунізм може мати окремі форми в різних країнах — отже, є прийнятним для української національної свідомості. Він уважав, що нетривала влада Центральної Ради породила правдиве прагнення до самостійності України і запропонував більшовикам визнати і врахувати це прагнення. Скрипник зазначав, що український радянський уряд у своїх рішеннях повинен базуватися не на поглядах деяких народних комісарів з Російської Федерації, а дослухатися до мас, до трудового народу України.[81]
На цей час Скрипник виграв цей двобій, але не тому, що більшовики вирішили почути маси або трудовий народ. Після першої поразки в Україні Ленін просто вирішив вдатися до іншої тактики. Використовуючи методи, які пізніше (значно пізніше, але в схожому контексті) іменують «гібридною війною», він наказав своїм силам, що вступали в Україну, приховувати факт, що насправді вони були російськими формуваннями, які боролися за єдину більшовицьку Росію. Натомість вони називали себе «українським радянським повстанським рухом» — це мало на меті спантеличити противника. Ідея полягала в цинічному використанні риторики національного руху для того, щоб переконати населення прийняти радянську владу. У телеграмі командуванню Червоної армії на фронт Ленін пояснював:
73
Ця політика стала провісником дій уряду Росії у 2014 році; Bilinsky, “The Communist Takeover of Ukraine”, 113.
74
Borys,
75
Borys,
78
H. И. Супруненко,
79
Телеграмма В. И. Ленина В. А. Антонову-Овсиенко и Г. К. Орджоникидзе 15 января 1918, публ. В. И. Ленин,
80
Roy A. Medvedev,