Бартерні взаємини між селом і містом залишалися невід’ємною частиною економіки протягом багатьох років. Навіть у 1921 році, коли Громадянська війна майже закінчилася, американська делегація благодійних організацій, яка відвідала Москву, виявила дуже схожу ситуацію. На Кузнецькому мості, колись важливій торговельній вулиці, старі жінки та діти продавали фрукти з кошиків напроти зачинених порожніх магазинів. Овочі та м’ясо можна було знайти на ринку просто неба. Увечері американці дізналися, як працює ця система. Повернувшись до вагона потягу, в якому мали провести ніч, вони побачили «справжній натовп» із чоловіків, жінок та дітей, які розштовхували одне одного, намагаючись видертися на поїзд, який прямував з міста. Те, що вони вважали «казковим видивом у сутінках», насправді було російською системою розподілу продовольства, в якій тисячі приватних торговців їздили між селом та містом.[97]
У ці роки такі нелегальні ринки забезпечували багато людей їжею, особливо тих, хто не був прикріплений до урядових розподільників. Однак більшовики не тільки відмовлялися визнавати ці вуличні базари, а й звинувачували їх у кризовій ситуації. Рік у рік радянське керівництво дивувалося з приводу голоду та дефіциту, котрі виникли через більшовицьку систему «конфіскуй та розподіляй». Позаяк державне втручання покликане зробити людей багатшими, а не біднішими, відповідно й більшовики ніколи не звинувачували себе у невдачах своєї політики, не кажучи вже про свою нещадну ідеологію. Вони зосередилися на дрібних торговцях та перекупках чорного ринку — «спекулянтах», які власноруч приносили їжу з села до міста. У січні 1919 року Ленін засудив їх як ідейних ворогів:
Ось чому всі розмови з цієї теми [приватної торгівлі], усі спроби підтримати їх являють собою величезну шкоду, падіння, крок назад від того соціалістичного будівництва, яке Компрод здійснює з неймовірними труднощами в боротьбі з мільйонами спекулянтів, котрих нам залишив капіталізм.
Звідси він мав зробити лише один логічний крок до викриття селян, які продавали зерно «спекулянтам». Ленін, котрий і так з підозрою ставився до селян, як до недостатньо революційного класу, абсолютно чітко вказав на небезпеку торгівлі між селом та містом:
Селянин має зробити вибір: вільна торгівля зерном означає спекуляцію зерном; це означає свободу наживатися для багатіїв, свободу помирати для бідних. Вільна торгівля хлібом — це поворот назад, до панування і всевладдя капіталістів; і розрив союзу селян та робітників. Усі надлишки хліба мають бути за справедливою ціною віддані радянській державі.[98]
Однак слів було не достатньо. Зіткнувшись із широкомасштабним голодом, більшовики вдалися до радикальних заходів. Як правило, історики пояснюють використання Леніним політичного насильства в 1918 році (політику, відому як «червоний терор») як боротьбу зі своїми опонентами.[99] Проте ще до офіційного оголошення «червоного терору» у вересні, і навіть до наказу про масові арешти і страти, Ленін вже відмовився від законних шляхів подолання економічної катастрофи, отриманої у спадок від своїх попередників. Адже робітники Москви та Петрограда отримували лише 30 г хліба на добу. Морган Філіпс Прайс зазначав, що радянська влада ледве встигала годувати делегатів під час З’їзду рад взимку 1918 року: «Протягом тижня на залізничні вокзали Петрограда прибуло лише кілька вагонів з борошном».[100] До того ж, «робітничі квартали Москви голосно виявляли своє невдоволення. Казали, що більшовицький режим має добути їжу, або піти».[101]
Ці обставини підштовхнули Леніна навесні 1918 року до надзвичайних заходів, тобто «першої надзвичайщини» (рос. чрезвычайщина) — вислів, визначений одним із дослідників як «особливий стан у суспільному житті, коли будь-яке відчуття законності втрачається і переважає свавілля у владі».[102] Надзвичайні заходи були потрібні в боротьбі з селянами, яких Ленін звинуватив у тому, що вони залишили собі надлишки зерна. Щоб змусити селян відмовитися від свого зерна і для боротьби з контрреволюцією, Ленін урешті-решт створив «надзвичайну комісію» або ЧеКа (від російського визначення «чрезвычайная комиссия»). Це було перше найменування радянської служби безпеки, пізніше відомої як ОПГУ, НКВС і, нарешті, КДБ.
97
Bertrand Patenaude,
99
Isaac Deutscher,
102
Gennadii Bordyugov, “The Policy and Regime of Extraordinary Measures in Russia under Lenin and Stalin”, in