Україна є прикладом сконсолідованих національних держав третьої хвилі, чиї кордони є наслідком совєтської політики і чию незалежність здобуто із падінням Совєтського Союзу. Хоча українські патріоти неохоче це визнають, але саме Совєтський Союз об’єднав українську територію в межах одного утворення. Починаючи від 1920-х і аж до 1950-х років Совєтський Союз додавав до своєї української республіки чимраз більше території, аж поки всі, окрім хіба найзатятіших націоналістів, мусили визнати, що — принаймні з цього огляду — національне питання вирішено. Таким чином створення і розростання Совєтської України було ще одним прикладом об’єднання згори.
Чи є нинішня Україна образом із минулого, чи з майбутнього? Як і інші об’єднані національні держави дев’ятнадцятого і двадцятого століть, Україна є державою, що носить ім’я однієї нації, але стала домівкою надзвичайно складної мішанини народів. На відміну від своїх попередниць із першої та другої хвилі національних об’єднань, Україна через тринадцять років після свого створення пережила момент, коли демократію і громадянський характер нації публічно підтверджено. Від більшости інших держав Україна відрізняється ще й тим, що від самого початку свого існування як незалежної держави була державою демократичною, навіть якщо демократія її була вельми непевною. Хоча в українській політиці не бракує на що скаржитися, можливо, це об’єднання виявиться стійкішим за інші. Просто, проіснувавши два десятиліття у незмінних кордонах, Україна вже виявилася тривкішою за більшість її попередниць.
Інші національні об’єднання справді були крихкими. Національні рухи, що завдали Габсбургам таких клопотів, спромоглися знищити їхню монархію, але не замінити її на тривалий національний лад. Об’єднання Італії, чиї партизани повстали проти Габсбургів у 1859 році, є єдиним прикладом великого національного об’єднання, яке мало хоч якусь тривкість — хоча Італію ненадовго поділено під час Другої світової війни, після якої вона втратила частину своїх володінь. Звісно, італійську політику аж ніяк не можна підносити як зразок успішного парламентаризму. У першій половині століття домінантною нотою в італійській політиці був фашизм; у другій — європейська інтеграція.
Значно менш стабільною виявилася німецька єдність, проект, що розпочався 1866 року з війни проти Габсбургів. Створена у 1871 році Німеччина значно поменшала внаслідок поразки 1918 року. Гітлерову Німеччину, що була якусь мить велетенською, розгромлено 1945 року. Повоєнна Федеральна Республіка Німеччина (або Західна Німеччина) складала менш ніж половину Бісмаркової об’єднаної Німеччини 1871 року і менш ніж третину Гітлерових володінь на кінець 1938 року. Федеральна Республіка перебувала під окупацією американських військ і разом із Францією виконувала найважливішу роль у європейській інтеграції. Відтак вона більше не була суверенною державою у звичному значенні цього слова. На той час, коли 1990 року Західна та Східна Німеччина об’єдналися, політична відданість ідеї Європи була аксіомою серед усіх великих політичних партій у демократичній Федеральній Республіці. Об’єднана Німеччини залишається найбільш надійною прибічницею Європейського Союзу, а отже, не може вважатися традиційною національною державою[347].
Після Італії та Німеччини історія національного об’єднання стає ще менш блискучою. Угорщину об’єднано в межах габсбурзьких володінь 1716 року, а внутрішній суверенітет вона отримала у 1867 році. Після Першої світової війни її зменшено до розмірів мізерного територіального обрубка з етнічних угорців, яким вона залишається донині. Країну розчленували нацистська Німеччина і Совєтський Союз. 1945 року її відновлено у ролі невеликого сателіта СССР. Коли в 1989 році вона знову отримала суверенітет, її зовнішня політика була скерована на вступ до Європейського Союзу. Чехословаччину 1939 року знищили німці. По війні вона тішилася суверенітетом менш ніж три роки, заки в ній відбулося комуністичне захоплення влади. Після чотирьох десятиліть у ролі совєтського сателіта, вона знову отримала суверенітет у 1989 році. Вдруге за двадцяте століття вільна Чехословаччина проіснувала три роки. 1993 року вона розділилася на Чеську та Словацьку республіки. Ці дві держави, як і Польща, приєдналися до Європейського Союзу у 2004 році. Югославію, ще одну об’єднану 1918 року державу, в 1941 році знищили німці. У повоєнні роки її відтворено у вигляді комуністичної федерації, що в 1990-х потонула у братовбивчій війні. Одна з її колишніх республік, Словенія, вступила до Євросоюзу у 2004 році; інша, Хорватія, мабуть, повторить цей крок у 2009-му.
347
Навіть об'єднана Німеччина кінця двадцятого — початку двадцять першого століття є вдвічі меншою за Німеччину 1938 року. За більш критичним поглядом на Європу як вираз західнонімецьких інтересів див.: Garton Ash, In Europe's Nome.