На думку Штефана, Польща залишалася останньою і найбільшою надією. Штефан вважав, що йому вдалося знайти спосіб примирити національний компроміс з імперською славою. Національний компроміс він укладе в самому собі, жертвуючи себе польській справі. Він не чекатиме на поклоніння підданого народу, а сам стане частиною цього народу. Він відмовиться від габсбурзької держави на користь грубої дійсности національної політики, покине столицю після свята й повернеться до коронної землі Галичини як габсбурзький ерцгерцог, але також як польський князь. Він вивчив польську мову, а також студіював польське мистецтво та історію. Свій замок він перебудував у польському стилі, а для своїх дітей найняв польських наставників. Троє його доньок приймали у себе нащадків польської аристократії. Нехай війни на Балканах ведуть інші; Штефан волів бачити, як його діти одружуються. Він заснує королівську родину для нації, яка ще не знала, що їй потрібна королівська родина.
Польща була уявним королівством, а Штефан мав добре розвинену уяву. Крім цього, він мав за собою ціле життя досвіду. Дитиною в Моравії він бачив, як прусаки завдали принизливої поразки Габсбургам і побудували свою Німеччину. Юнаком він одружився з принцесою-втікачкою з руїн габсбурзької влади на італійському півострові. Свою принцесу він привів у палац над Адріатичним морем, з якого вони бачили відродження Сербії та загрозу об’єднання Югославії. Наступною мала бути Польща. Коли прийде її черга, Штефан буде готовим, як і його родина.
Добре розвиненою уявою вирізнявся і Віллі, наймолодший син. Зі всіх дітей саме він успадкував Штефанову фантазію. Віллі був уже достатньо дорослим, щоб зрозуміти батькові плани, достатньо дорослим, щоб імітувати, і майже достатньо дорослим, щоб бунтувати. Його бунт почнеться в Галичині у холодному замку далеко на півночі Габсбурзької монархії, де він вирішить віддати свою любов народові, яким його батько знехтував, — українцям. Однак початків української мрії Вільгельма, так само, як і витоків польської мрії Штефана, слід шукати на півдні імперії, біля теплих вод Адріатичного моря. Саме тут картини сну почали сяяти й переливатися, наче золоте сонячне проміння на хвилях.
Синє. Дитинство біля моря
Був грудень 1908 року, Штефан фон Габсбург сидів у ложі Придворної опери й дивився Цісарів сон. На ньому був комір Ордену Золотого Руна. На сцені Майбутнє кликало імператора Рудольфа в подорож через століття, щоб показати йому славу прийдешніх Габсбургів. Майбутнє показало йому перемоги у битвах, постання великих міст, розквіт торгівлі. Насамкінець воно вказало на Адріатичне море, де побачило, як «на синіх хвилях моря повз темні кипарисові гаї затоки пливе блискуча ескадра непереможного флоту». Штефан плавав на цьому синьому морі, садив ті кипариси й служив на тому флоті. У цьому синьому світі він ростив дітей. Саме тут його син Вільгельм провів більшу частину свого дитинства і юності.
Був липень 1934 року, і Вільгельм фон Габсбург сидів у вишуканому клубі на Монмартрі, де розтрачував батьків спадок. Будівлі освічувало червоне світло, свої ліниві кола проти неба обертав Moulin Rouge. Вільгельм балакав із приятелем-журналістом, автором хроніки світського життя. Тут він підняв руку, щоб глянути на годинник, манжет йому сповз і оголив татуювання з якорем. Жінка, яка сиділа за сусіднім столом, зойкнула. Вважаючи, що перебуває в товаристві грубого моряка, вона викликала господиню закладу, щоб поскаржитися. Зрештою, Вільгельм та його приятель весело посміялися, а читачі паризьких газет отримали привід для сміху наступного дня.
Був серпень 1947 року, і Вільгельма фон Габсбурга на задньому сидінні машини без номерів везли до совєтської в’язниці. Коли охоронці зняли його годинник, вони мусили зауважити витатуйоване під ним зображення якора. На допитах, що розпочалися після цього, Вільгельм згадував свого батька Штефана і своє дитинство біля моря. Це нічого не означало для його допитувачів, єдиним клопотом для яких було довести, що Вільгельм був українським націоналістом, а отже, ворогом Сталіна. Українським націоналістом і ворогом Сталіна Вільгельм безперечно був, але як він ним став? Його шлях до цього розпочався біля моря, в теплому габсбурзькому краї, під упливом батька. Татуювання позначає забуті змагання за панування на морі, які сформували і батька, й сина. Воно зринає в кінці його історії і натякає на її початок[14].
14
Des Kaisers Traum. Festspiel in einem Aufzuge von Christiane Gräfin Thun-Salm. Musik von Anton Rückauf, Відень, 1908, 29; Michel Georges-Michel, «Une histoire d'ancre sympathetique» Le Jour, 25 липня 1934; «Акт», ЦДАГО 26/1/66498-фп/198980/І.