Подібні амбіції відобразилися і в імені наймолодшого сина Штефана, Вільгельма, який народився 10 лютого 1895 року. Вільгельм — ім’я габсбурзького ерцгерцога, який у кінці чотирнадцятого століття мав через шлюб отримати польську корону. Він був заручений із Ядвігою, дівчинкою-королем Польщі. Ядвіга була королем, оскільки в Польщі не бувало правлячих королев. Коли у 1385 році Вільгельм вступив у Польщу, щоб пошлюбити одинадцятилітню дівчинку, його спіймали польські шляхтичі й вигнали з країни. Чинилося це аж ніяк не з міркувань делікатности — шляхтичі прагнули одружити Ядвіґу з іншим. Вона вийшла заміж за великого князя литовського і разом із ним заснувала Ягеллонську династію, яка правила Польщею і великим шматом східної Європи протягом наступних двох століть. Представник саме цієї династії програв Богемію та Угорщину Габсбургам 1526 року. Однак сама Польща після цього зберігала незалежність ще понад два століття[28].
Та Габсбурги, які вміли чекати, отримали значну частину польської території у вісімнадцятому столітті, разом із сусідніми імперіями беручи участь у поділі старої Польщі. У дев’ятнадцятому столітті старі польські землі все ще були розділеними між Габсбурзькою монархією, Німеччиною та Російською імперією. Як усвідомлював Штефан, така домовленість не відзначалася стабільністю. Його названий батько Альбрехт мав величезні обшири земель в габсбурзькій частині Польщі, знаній як Галичина, і Штефан його там відвідував. Правдоподібно, він мав загальне уявлення про історію польського спротиву імперському правлінню. Наполеон підняв поляків проти всіх трьох їхніх гнобителів. 1809 року військо Герцогства Варшавського — наполеонівського державного утворення — навіть захопило габсбурзьку Галичину. У 1830-му й знову в 1863 році поляки зробили спроби скинути російське правління. У 1890-х роках поляки в Німеччині опиралися кампаніям із Берліна, які мали на меті скупити їхню власність і послабити їхню католицьку церкву. У Габсбурзьких володіннях для польської культури існували сприятливі умови, а для польського політичного життя не бракувало можливостей. Поляки керували галицькою провінцією, а також із їхнього середовища вийшло двоє прем’єр-міністрів. Деякі поляки вважали, що одного дня у винагороду за їхню лояльність Габсбурги підтримають створення об’єднаного польського королівства в межах розширеної Габсбурзької монархії[29].
Карл-Штефан вважав, що його родина спроможна здійснити таке національне бажання. У 1894 та 1895 роках, коли Марія-Терезія носила Вільгельма, Штефан знав, що його власна доля скоро поєднається з Польщею. Альбрехт помирав. Після його смерти, яка прийшла через вісім днів після народження Вільгельма, Штефан успадкував його маєток у Галичині. Штефан розумів, що саме він був ерцгерцогом із найвигіднішим становищем для вирішення польського питання — яке було найнагальнішою національною проблемою у тогочасній Європі після питання східного. Балканський досвід навчив його уявляти національні об’єднання. Зі свого південного погляду Штефан уже розвинув уявлення про те, що майбутні національні об’єднання повинні відбуватися під егідою Габсбурґів. Від народження призначення Вільгельма полягало в тому, щоб стати відповіддю на польське питання. Питання це формулювалося наступним чином: чи зможуть три частини давньої Польщі колись знову об’єднатися; а якщо так, то чи будуть вони незалежною державою, чи коронною землею імперії? Штефанова відповідь твердила: якщо Польщі судилося об’єднатися, нехай це станеться під правлінням Габсбургів, нехай Польща стане коронною землею Габсбурзької імперії, і нехай її регент походить із моєї родини. Усі діти Штефана вчили польську, але тільки Вільгельм учив її з народження.
Штефанів план залежав від гіпотетичного майбутнього падіння Російської імперії, яка містила понад половину старих польських земель. План цей залежав також від прихильності Німеччини, яка теж брала участь у поділах Польщі. Так сталося, що Вільгельмове ім’я відсилало також і до Німеччини. На 1895 рік найвідомішим Вільгельмом у світі був німецький цісар Вільгельм II. Габсбурги уклали союз із Німеччиною 1879 року. Впродовж 1890-х років стосунки між Німеччиною та Габсбурзькою монархією стали тепліші завдяки, зокрема, особистій дипломатії Штефана. Через декілька тижнів після народження сина Штефан командував флотилією, яка пливла до Німеччини на урочисте відкриття каналу, що з’єднував Північне море з Балтійським. Вільгельм II був не рівня Штефанові як мореплавець, але Імперська військова гавань у Кілі неабияк вражала. Поруч із нею Габсбурзька морська база у Пулі видавалася нікчемною; а сам німецький флот був незрівнянно сильнішим за габсбурзький. Як показала війна 1866 року, Австрія ніколи не зрівняється з Німеччиною на суходолі. Тепер Штефан побачив, що те ж стосується й морів. Якщо Габсбурзька монархія не могла суперничати з Німеччиною, їй залишалося лише бути її союзницею. Гіркою насолодою для Штефана було розповідати німецькому цісареві про народження сина, названого Вільгельмом. Це мав бути маленький жест лояльности одного союзника до іншого[30].
28
HHStA, Fach 1, Karton 147, Folder Entbindung Erzherzogin Maria Theresia 1895. Його повне ім'я було Вільгельм Франц-Йосиф Карл. Усі ці імена були династійними. Карл був дідом його батька і прадідом його матері. Ім'я Карл носили всі хлопці, що в певному сенсі було слушним, оскільки нагадувало їм, що вони не лише брати, а й кузени. Франц-Йосиф був правлячим цісарем, а отже, це ім'я було жестом у бік Відня — як, зрештою, й ім'я Вільгельм, що відсилало до ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа, великого магістра Тевтонських Лицарів і колишнього командувача австрійського війська, який помер за рік до того. Таким чином Штефан двічі офірував свого сина своєму володарю, виявляючи шану безпосередньо Францові-Йосифу і через одного з небагатьох членів родини, який користувався у Франца-Йосифа повагою. Redlich, Emperor Francis Joseph, 200, 476.
29
Цей короткий огляд жодним чином не висвітлює всю складність польської історії у XIX столітті. Найкращим путівником із цього приводу є: Wandycz, Lands of Partitioned Poland.