Декілька днів по тому Штефан з’явився в її кімнаті. Він мав плани щодо її меблів. Пояснивши, що її облаштування було «немистецьким», він скинув усі її речі в купу посеред кімнати. Поки він тягав меблі й заливався потом, гувернантка висловила стурбованість, що його дружина, заставши його за таким заняттям, буде дуже здивована. Мов на поклик, з’явилася Марія-Терезія, яка лише посміялася з типово нав’язливої поведінки свого чоловіка. Тим часом принесли звістку про полювання, заплановане на наступний день. Штефан забув, що робив. Залишивши по собі безлад, він вийшов у коридор зі своїм новим співрозмовником, нестримно жестикулюючи[34].
Штефан, видавалося, перестав працювати. Він прокидався вранці й одягався у свою художницьку уніформу — мішкуваті вельветові штани, безформний піджак, солом’яний капелюх. Тоді вирушав із дому з полотном під пахвою та невідступним слугою за плечима. Його анітрохи не бентежив цілковитий брак мистецького хисту. Іноді вранці він випливав в Адріатичне море, повертаючись через декілька днів або й декілька тижнів із кількома новими картинами. Вечорами Штефан безцільно метушився по дому, або грав на піаніно, або ж влаштовував вечірки[35].
Справжнім його заняттям була освіта дітей. їхнє щоденне життя він розписав до хвилини, щоправда, остаточно не позбавляючи їх утіхи. Шестеро дітей — Леанора, Карл, Рената, Тильда, Лео та Віллі — вчилися вдома; їхні вчителі походили з дрібної шляхти й буржуазії. Також повитухами в них були місцеві жінки — щоб розбавити, за словами їхньої гувернантки, «надмір голубої крові». Учили їх ті, що вважалися представниками здоровіших класів. Діти прокидалися щоранку о 6:00, відвідували месу о 7:00, починали уроки о 8:00, споживали сендвіч та склянку вина о 10:00 (навіть малі діти завжди пили вино), ішли на прогулянку зі спілкуванням іноземною мовою об 11:00, обідали о 12:00 теж із вином, тоді займалися тенісом або каталися на ковзанах, пили чай із тістечками о 15:30, поверталися до уроків о 15:45 та вечеряли о 19:00[36].
Віллі та його брати мусили до кожного обіду та вечері за допомогою своїх покоївок і камердинерів перевдягатися у відповідні костюми. У вітальню до кожної страви вони заходили, дотримуючися порядку та рангу, навіть якщо родина споживала їжу без гостей. Зберігаючи жалобу за близькими родичами, — що бувало доволі часто, — діти мусили одягатися в чорне. На батькові уродини кожне з дітей мусило скласти йому листа іншою мовою. Діти розмовляли італійською — мовою матері та Адріатичного моря; німецькою — мовою батька й імперії; а також французькою та англійською, які, на Штефанів погляд, були мовами цивілізації. Після 1895 року їх також учили польської. Протягом дня діти говорили одне з одним німецькою, італійською, французькою, англійською та польською. У певному розумінні, всі ці мови були для них рідними; в іншому — у них узагалі не було рідної мови[37].
На Лошині Штефан залишався моряком. Він часто плавав із митцями, а іноді — з іншими гостями, наприклад, із Францом-Фердинандом. Трьох своїх синів він навчив правувати вітрильником. Свої яхти — із власними технічними специфікаціями — він замовляв на англійських верфях. Із суднобудівниками листувався англійською, вимагав дрібних змін і пояснював, що «це покращує вигляд корабля». Доправлення нової яхти завжди було великою подією. Родина здійснювала плавання по Адріатиці, до Трієсту, Венеції чи інших італійських портів. Одного разу вони відвідали Барі, щоб оглянути собор Св. Миколая. Там Штефан наполіг на купівлі чорної кози, яка впала йому в око[38].
Улітку 1900 року родина вирушила до Петербургу, столиці Російської імперії — потужної східної сусідки та суперниці Габсбурґів. У Габсбурзької монархії з Росією пролягав довгий східний кордон, і стосунки між ними були доволі напруженими. Дві імперії були суперницями на Балканах: Росія прагнула встановлення тут численних православних монархій, які підпорядковувалися б їй. Тим часом Австрія воліла якимось чином зберегти свої позиції на Адріатиці й скористати із занепаду Османської імперії. Крім цього, дві імперії були суперницями в польському питанні. Росія, яка здійснювала сувору політику централізації, з підозрою ставилася до вольностей, що ними тішилися поляки в Галичині. Якщо Галичині судилося стати осердям польського об’єднання, то розширення Польщі могло відбуватися хіба коштом Росії[39].
35
До сьогодні не зберігся, схоже, жоден із Штефанових творів. Однак цікавими є начерки в його зошиті. Див. APK-OŻ DDZ 84 та 85.
38
Архітектори і цитати: Штефан до Кокса та Кінґа, морських архітекторів, Лондон, 1905, APK-OŻ DDŻ 84. Мореплавські уроки Штефанових синів згадуються у «Мемуарах», ЦДАВО 1075/4/18а/1 — Епізод із козою описано у Ryan, Му Years, 245–246.
39
Подорож до Санкт-Петербурґа задокументовано у: HHStA, Fach 1, Karton 66, Folder «Erzherzog Karl Stefan», лист Seiner Exzellenz Herrn Grafen Gotuchowski, Санкт-Петербург, 12 серпня 1900. Щодо контакту з Марією-Крістіною: HHStA, Fach 1, Karton 66, Folder «Erzherzog Karl Stefan», лист, Seiner Exzellenz Herrn Grafen Gotuchowski, Сан Себастьян, 30 вересня 1900.