Ці колись польські землі лежали на північно-східній периферії габсбурзьких володінь. У популярній свідомості вони асоціювалися з відсталістю й ведмедями — абсурдним чином навіть із ведмедями білими, оскільки у віденській уяві східна Галичина була габсбурзьким Сибіром. Однак для Віллі, який у ці роки мандрував між Істрією та Галичиною поїздом, а до ісламського світу морем, Польща була найменш захопливою версією Орієнту. Батько забирав хлопчика з моря його дитинства на дальні кордони, водночас дражнячи присмаком ісламського сходу. Перш ніж Польща могла утвердитися в уяві Віллі як нова домівка родини, її приваба вже була розвіяна теплими вітрами Орієнту. Віллі так і не призвичаївся до Галичини — як, зрештою, і до будь-якого іншого місця — й туга за Сходом не покидала його до скону.
Віллі вчився мандрувати саме тоді, коли його батько нарешті намандрувався і взявся створювати для своєї родини мініатюрну королівську Польщу в габсбурзькій Галичині. Крім двох замків у Живці, Штефан мав також сорок тисяч гектарів лісів — площа, майже вчетверо більша від князівства Ліхтенштайн, або ж одна п’ята американського штату Род Айленд. Тут була навіть власна господарка: Штефан успадкував броварню свого дядька, засновану 1856 року. У неї він вклав величезні кошти, купив найновіше обладнання, встановив електричне освітлення, оснастив рейковими вагонами. Ці вагони застосовувалися також для того, щоб постачати деревину з величезного залісненого маєтку. Прибутки з цих підприємств Штефан використав на покращення «нового замку», побудованого в дев’ятнадцятому столітті, який він обрав за польську резиденцію родини[50].
Штефанові майстри розбудували замок, і тепер у кожної дитини були свої апартаменти. Він замовив родинні портрети, які повісив поруч із портретами польських королів, які зібрав під час своїх європейських турів. Будівлі в парку нагадували мисливські хатинки в близьких горах. Для своєї дружини Штефан побудував каплицю в стилі польського Ренесансу. Марія-Терезія, зі свого боку, написала листа Папі (послуговуючись рідною італійською), в якому просила дозволу відправляти в приватній каплиці три меси щодня. Папа надав цей дозвіл, хоча йому було добре відомо, що відразу за замковими землями був цілком пристойний костел. Однак цей костел стояв поза межами світу, що його наші Габсбурги купили, збудували й контролювали[51].
Як переконалися польські митці та архітектори, Штефан і далі був надзвичайно перебірливим. Якось він надіслав термінову телеграму, вимагаючи змінити розміщення одного з вікон; така зміна вносила не лише естетичні але й структурні імплікації, особливо для споруд із каменю. Він не лише опікав, а й повчав модерних дизайнерів. Штефан підтримував зв’язки з чільними художниками-модерністами Галичини, для яких вітальні його замку стали чимось на кшталт салону. Та їхня польськість, схоже, була йому важливішою за їхню модерність. Навіть фінансово підтримуючи найновіші стилі, Штефан не міг утриматися від їх критики. Про меблі в стилі art nouveau, виготовлені для кімнати його доньки Елеонори, він сказав, що вигляд у них такий, ніби вони «зроблені з костей нервових мерців»[52].
Попри те, що Штефана постійно дратували ті чи інші ґанджі, він ніколи не оминав нагоди влаштувати якісь абсурдні розваги. Одну з кімнат замку він присвятив «Залізниці» — грі, в якій мініатюрні парові локомотиви взаємодіяли за сценаріями, які неодмінно передбачали зіткнення. Водночас Штефан захопився автомобілями — і так само пристрасно, як колись яхтами. Він об’їжджав на автомобілях усю Європу, відвідував фабрики в Британії та Франції; і замовляв авта, що виготовлялися у відповідності до його власних планів. Улітку 1910 року він організував у Живці «Конгрес автомобілів наших друзів», на який з’їхалася моторизована шляхта Габзурзької монархії, Німеччини та Росії, щоб похизуватися власною модерністю. Штефан використовував свої авта у справах, пов’язаних із польською національною звитягою — як у випадку, коли він спромігся одного дня відвідати виставу за трагічною драмою поета-романтика у Кракові, а наступного — побував на відкритті патріотичного пам’ятника в Живці[53].
Із заднього сидіння батькових машин Віллі оглядав зелений ландшафт. Замок лежав у долині, зусібіч оточеній м’якими схилами Бескидського хребта. Гори ці від підніжжя до вершин були вкриті смерековими лісами; взимку на верховинах лежали сніги, але впродовж року ці гори рідко бували непрохідними. Коли дозволяла погода, родина вибиралася у ближні гори на пікніки. Слуги розігрівали в попелі ватри супи, ковбаси та картоплю. Взимку ж на невеликій річці вони влаштовували ковзанку або каталися на санях у замковому парку.
50
Tylza-Janosz, «Dobra Czarnieckie і porąbczańskie», 20, 28, 35; Spyra, Browar Żywiec, 27–30. Щодо шляхетського капіталізму див.: Glassheim, Noble Nationalists; та Mayer, Persistence of the Old Regime.
51
Родинні портрети див.: Senecki і Piotrowski, «Zbiory malarstwa», 58–60; Kuhnke, «Polscy Habsburgowie»; Mackiewicz, Dom Radziwiłłów, 209. Про часове розпланування переселення згадується у «Мемуарах», ЦДАВО 1075/4/18а/1. Про національний стиль див: Bożek. Żywieckie projektz Karola Pietschki. Каплицю згадує Руснячек: Rusniaczek, «Jak powstał», 40–41. Прохання Марії-Терезії до Папи: лист від Марії-Терезії до Папи Бенедикта XV, 1 грудня 1904 p.; «Sacra Rituum Congregatio…» 18 січня 1905 р.; [Нерозбірливо] до Марії-Терезії, 15 травня 1912 р.; усі ці документи у APK-OŻ DDŻ 3.
52
Kuhnke, «Polscy Habsburgowie». Про випадок із вікном йдеться у листі Штефана до Ентреша, липень 1906 р., APK-OŻ DDŻ 84.
53
Штефан до «Caro Signore Commendatore», 25 вересня 1909 р.; Штефан до Dr. Weiser & Sohn, Відень, 8 жовтня 1909; Штефан до Société Lorraine, 2 грудня 1909 р.; Штефан до Daimler Motor Company, Coventry, 21 березня 1910 p.; Штефан до Гієроніма Тарновського, червень 1910 р., усі документи в APK-OŻ DDŻ 85. Щодо автомобілів див.: Husar, «Żywieccy Habsburgowie», 65.