Як було відомо авдиторії, цісарі, що посідали трон після Рудольфа і до Франца-Йосифа, висували колись значно ширші претензії і правили значно більшими володіннями. Декілька імператорів називали своїм цілий світ, ба навіть більше. Карл фон Габсбурґ, над чиєю імперією у Старому та Новому світах не заходило сонце, обрав за свій особистий девіз «Plus ultra», себто «Далі й далі». Його син Філіп викарбував собі медальйон із написом «Orbis non sufficit», або ж «Світу замало». Тривалий резонанс мало також знане розшифрування латинських голосних AEIOU, що його запропонував Фрідріх фон Габсбург: латиною п’ятнадцятого століття — «Austria est imperare orbi universo»; німецькою наступних століть — «Alle Erdreich ist Österreich untertan»; або ж універсальною мовою наших часів — «Austria’s empire is our universe».
Мабуть, найбільше до серця Францові-Йосифу було інше розшифрування AEIOU: «Austria erit in orbe ultima» — «Австрія переживе всіх», або ж «Австрія перетриває до кінця світу». Цей девіз був улюбленим у батька Франца-Йосифа, і його ж згадував син, названий Рудольфом на честь першого габсбурзького імператора. Двадцять років перед тим, у 1888 році, кронпринц Рудольф завзято критикував батька за те, що той відмовився від слави імперського минулого на користь сірої долі другорядної європейської держави. Як стверджував Рудольф, традиційні візії безмежної амбіційности нелегко примирити з історією, яка закінчується дипломатичним компромісом. Це невдоволення стало однією з причин того, що сучасний Рудольф, син і наступник Франца-Йосифа, застрелився 1889 року[3].
Можливо, Франц-Йосиф зміг прийняти відмову від слави. Як це не парадоксально, саме в цьому, напевно, й полягає головна передумова його величі. Хай там як, та Франц-Йосиф мусив завважити у п’єсі й іще дещо. Цей твір написано було на його честь. Однак жоден із образів сну не стосувався шістьох десятиліть його правління. Справді, дія Цісаревого сну закінчується 1815 роком, за п’ятнадцять років до його народження. Самого Франца-Йосифа вирізали з остаточної редакції п’єси разом з усіма подіями та досягненнями його довгого життя.
Франц-Йосиф народився з початком віку націоналізму — 1830 року, коли в Парижі почалася революція проти відновленої монархії, а польські бунтівники заледве не вирвалися з-під влади Російської імперії. Розширивши свої володіння внаслідок Віденського конгресу, Габсбурги зіткнулися з італійським, німецьким, польським і південнослов’янським (або ж югославським) національними питаннями.
Ці національні питання були прощальним подарунком від Наполеона. Саме він називав себе королем Італії. Він розвалив Священну Римську імперію та десятки дрібних німецьких держав, таким чином підготувавши шлях до об’єднання Німеччини. Він створив королівство Іллірію — ця назва мала позначати землі південних слов’ян, народів, які згодом будуть знані як серби, хорвати і словенці. Він частково (у вигляді Герцогства Варшавського) відновив Польщу, що її стерли з мали імперські поділи кінця вісімнадцятого століття. Знищивши ці наполеонівські одиниці, Габсбурги та їхні союзники трактували націоналізм як революційну ідею, яку слід викорінити по цілій Європі. Меттерніх, тепер уже канцлер, наказав своїй поліції заарештовувати конспіраторів, а своїм цензорам — вирізати підозрілі уривки з газет та книжок. Габсбурзька монархія часів юности Франца-Йосифа була поліційною державою[4].
Доки у тридцятих і сорокових роках дев’ятнадцятого століття Франца-Йосифа виховували на правління консервативною імперією, патріоти змалювали іншу, розмитішу карту майбутньої Європи, на якій через чорні кордони імперій сочився місцевий колорит. У лютому 1848 року в Парижі почалася ще одна революція. У межах габсбурзьких володінь нації з гордою історією та великими шляхетськими класами — німці, поляки, італійці та угорці — скористалися нагодою перешкодити Габсбургам через протести й повстання. Традиційні шляхетські вимоги ширшої автономії вони зодягли в нові риторичні шати національної свободи для народу. Канцлер Меттерніх мусив тікати з Відня у возі з білизною.
Франц-Йосиф посів свій трон у тендітному віці: йому було вісімнадцять років. Щоб зрівноважити бунтівні шляхетські нації, він звернувся по допомогу до інших — румунів, хорватів, українців та чехів. Одні нації бунтували проти свого цісаря, інші залишалися йому вірними, але в кожному разі про своє існування ствердили всі. Таким чином, поки поразок на полі бою зазнавали бунтарі, принцип націоналізму зміцнів і поширився на всіх. Понад те, новий цісар розпочав тиху соціальну революцію. Щоб заручитися підтримкою селянських націй, він звільнив селянство від традиційних обов’язків перед землевласниками. Тепер діти й онуки селян могли вирости заможними фермерами або навіть міщанами. Народи без історичної шляхти могли в перспективі усвідомити себе як нації, що заслуговують на права.
3
Щодо символізму Габсбургів, див.: Wheatcroft, Habsburgs. Як розвідка універсального дискурсу Габсбургів, неперевершеною працею, мабуть, залишиться: Evans, Rudolf II and His World. Щодо Рудольфового памфлету: Hamann, Kronprinz Rudolf, 341.
4
Щодо цензорів та націй, див.: Zacek, «Metternich's Censors»; а також Killern, «Kare, Havlicek». Гумористичну коректуру надає Rak, Byvali Cechové.