Адміністратор в готелі «Континенталь» прискіпливо передивився мої документи і, дивлячись на мене поверх окулярів, сказав:
— Ласкаво просимо, пане Сіндре Фьоуке.
Лежачи на ліжку в золотистому готельному номері, втупивши очі в стелю і слухаючи міський шум на вулицях, я думав про своє нове ім’я. Сіндре Фьоуке. Незвично, звичайно. Але й з ним можна жити.
ЕПІЗОД 102
…людиною на ім’я Евен Юль. Як і решта хлопців з Опору, він з недовірою поставився до моєї історії. А втім, як інакше їм до неї було ставитися? У правду про те, що я вояк, якого розшукують за вбивство, повірити далеко складніше, ніжу те, що я дезертир зі Східного фронту, що перебрався до Норвегії через Швецію. До того ж вони перевірили по своїх каналах і з’ясували, що вояк на ім’я Сіндре Фьоуке і справді ймовірно перебіг до росіян. Уміють же ці німці вести архіви!
Я розмовляю на досить нейтральному букмолі — напевно, тому що виріс в Америці. Але ніхто не дивується, як це я, Сіндре Фьоуке, раптом так швидко позбувся своєї гюдбрансдальської говірки. Народився я у крихітному норвезькому містечку, але навіть якщо б довелося зустрітися з ким-небудь, хто знав мене з юності (Юність! Господи, вона була всього три роки тому, а здається, що цілу вічність!), упевнений, мене б не впізнали — так сильно я змінився!
Чого я насправді боюся, так це раптом зустрітися з ким-небудь, хто знав справжнього Сіндре Фьоуке. На щастя, він родом узагалі з якогось гірського хутора, але раптом мій обман розкриє хто-небудь з його родичів?
Ці переживання не відступали від мене. Тому легко уявити собі мій подив, коли сьогодні мені наказали вбити одного з моїх (Фьоуке) власних братів-квіслінґівців. Це було задумано як перевірка, чи я справді перейшов на бік Опору, чи був підісланий, щоб упровадитися в їхні лави. Ми з Даніелем ледве стримували сміх — та краще й придумати було неможливо, мене просили просто прибрати з дороги тих, хто може мене видати! Я чудово розумію, що командири цих лісових вояків високо цінують братерські зв’язки, незважаючи на війну. Та я вирішив зловити їх на слові, доки вони не передумали. Щойно стемніє, я поїду до міста, візьму свій пістолет, який разом з військовою формою лежить на вокзалі в камері схову, і тим же потягом вирушу на північ. Я пам’ятаю, як називається найближче від дому Фьоуке селище, а там розпитаю.
ЕПІЗОД 103
Такий дивний день. Людей, як і раніше, п’янить відчуття свободи, а сьогодні ще до Осло повертається принц Олав разом з представниками уряду. Я не пішов зустрічати корабель, але чув, що на пристані зібралося «пів-Осло». Сьогодні я вирішив прогулятися по Карл-Юханс-ґате в цивільному, хоча мої «бойові друзі» не розуміють, чому я не захотів, як вони, красуватися у «формі» вояка Опору і слухати хвалебні слова. Для панянок «форма» — як мед для мух. Якщо не помиляюся, вони з таким же захватом бігали в сороковому за легіонерами в есесівських мундирах.
Я йшов до Палацу, аби подивитися, чи вийде наслідник на балкон, щоб сказати кілька слів. Коло Палацу вже зібралося багато людей. Коли я підійшов, саме була зміна палацового караулу. Жалюгідна копія німецьких військових ритуалів, але народу це шалено подобалося.
Сподіваюся, принц остудить запал усіх цих так званих добрих норвежців, які п’ять років відсиджувалися, не поворухнувши й пальцем, а тепер дерли горло, вимагали відплати для зрадників батьківщини. Я маю надію саме на принца Олава, оскільки, якщо вірити чуткам, він єдиний з усього королівського оточення виявив тоді стійкість, побажавши залишитися з народом і розділити його долю. Але міністри відрадили йому, адже тим самим він виставив би їх і короля у вельми невигідному світлі.
Так, я сподіваюся, що молодий наслідник (який, на відміну від цих «святих останніх днів», знає, як носити військову форму!) зможе пояснити народу справжню заслугу норвезьких легіонерів. Особливо після того, як сам зрозуміє, яку загрозу на сході для нас становили (і далі становлять!) більшовики. Вже в 1942 році, коли ми, легіонери, лише готувалися до відправки на Східний фронт, принц повинен був зустрітися з президентом Рузвельтом і висловити стурбованість щодо намірів росіян з приводу Норвегії.
Махали прапорами, співали пісні. Листя на старих деревах Палацового парку здавалося зеленішим, ніж звичайно. Але наслідник на балкон так і не вийшов. Отже, доведеться запастися терпінням.
— Телефонували з Відня. Відбитки збігаються.