Гюдбранн мовчав.
— Скидається на те, що так воно й є. Гаразд, діставай свій, Дале.
Найбільше за все Гюдбранну зараз хотілося вирвати це величезне, свердляче око з очної ямки командира. Як він зараз був схожий на того щура роттенфюрера! Щура, з щурячими очима і щурячим мозком. Невже він нічого не розуміє?
Ззаду було чути тріск — це тріщала мішковина, яку розтинав багнет, — і важке дихання Дале. Вони обернулися одночасно. Там, у червоних променях нового дня, бридко посміхаючись, на них дивилося бліде обличчя з третім чорним, зяючим оком посеред лоба. Це був Даніель, поза всяким сумнівом.
ЕПІЗОД 14
Бернт Браннхьоуґ поглянув на годинник і насупився. Вісімдесят дві секунда, він на сім секунд відстав від графіка. Отже, він переступив поріг зали засідань, проспівав бадьоре північне «добридень» і всміхнувся своєю знаменитою білосніжною посмішкою чотирьом обличчям, що обернулися йому назустріч.
З одного боку столу сидів Курт Мейрик із СБП і Ракель — у неї була та сама ідіотська шпилька, претензійний костюм і суворий вираз обличчя. Його вразило, що костюм був задорогий як на секретаря. Він усе ще покладався на свою інтуїцію, яка підказувала йому, що вона розлучена, але, можливо, раніше була одружена з багатим чоловіком. Або ж донька багатих батьків? Те, що вона раптом знову з’явилася тут, на засіданні, яке, як попередив минулого разу Браннхьоуґ, має проходити в умовах суворої секретності, вказувало на те, що в СБП вона мала впливовіше становище, ніж йому здалося на перший погляд. Треба б дізнатися про неї більше.
З другого боку столу сиділа Анна Стьорксен разом із цим довгов’язим, худим начальником відділку поліції. Як же його звати? Спершу він витратив понад вісімдесят секунд на дорогу до залу засідань, а тепер не може пригадати ім’я — невже старіє?
У нього раніше навіть думок таких не виникало, це почалося минулого вечора, а тепер от знову! Того разу він запросив Лізу, молоду практикантку, на те, що він називав «надурочним обідом». Потім він запросив її на келих вина до готелю «Континенталь», де для працівників МЗС було заброньовано кімнату для особливо секретних зустрічей. Лізу довго вмовляти не довелося, вона була амбітною дівчиною. Але сеанс не вдався. Старіє? Та ж ні, випадковість, можливо, зайвий келих вина, тільки не старість. Браннхьоуґ відігнав цю думку назад, у підсвідомість, сів.
— Дякую вам за те, що ви всі так швидко відгукнулися і прийшли сюди, — почав він. — Зрозуміло, нема потреби ще раз підкреслювати конфіденційний характер цієї зустрічі, але я вважаю за краще все ж це зробити, оскільки, можливо, не у всіх присутніх тут достатньо досвіду в подібних справах.
Він зиркнув поглядом по всіх, окрім Ракелі, тим самим натякаючи, що останнє зауваження стосувалося саме її. Потім обернувся до Анни Стьорксен:
— Ну, як там ця ваша людина?
Начальник поліції поглянула на нього здивовано.
— Цей ваш поліцейський? — поспішив виправитися Браннхьоуґ. — Здається, його звуть Холе?
Вона кивнула Мьоллеру, який мусив кілька разів відкашлятися, перш ніж почати говорити.
— Взагалі, все нібито гаразд. Тобто він, звичайно, пережив потрясіння. Але… так, — він знизав плечима, ніби показуючи, що не має чогось більш істотного додати до вже сказаного.
Браннхьоуґ підвів недавно начесану брову:
— Я сподіваюся, через це його потрясіння інформація не просочиться?
— Ну, — сказав Мьоллер. Бічним зором він побачив, як начальник поліції швидко обернулася до нього. — Я б так не думав. Він розуміє всю делікатність справи. І звичайно ж, його проінструктували з приводу нерозголошення.
— Те ж саме стосується й інших співробітників поліції, які тоді були там, — поспішила додати Анна Стьорксен.
— Тоді сподіватимемося, що все під контролем, — сказав Браннхьоуґ. — А тепер дозвольте мені повідомити вам останні новини щодо цієї ситуації. Я щойно говорив із цього приводу з американським послом і вважаю, що можу впевнено сказати: ми порозумілися з приводу найголовніших пунктів у цій трагічній справі.
Він окинув поглядом усіх присутніх. Ті дивилися на нього в напруженому чеканні, дожидали, що скаже їм він, Бернт Браннхьоуґ. Від колишнього смутку не лишилося й сліду.
— Посол сказав мені, що стан того агента Служби безпеки американського президента, якого ваша людина, — він кивнув Мьоллеру і начальнику поліції, — підстрелила коло переїзду, стабільний і зараз його життю вже нічого не загрожує. У нього пошкоджено хребет, є внутрішня кровотеча, але його врятував бронежилет. Шкода, що нам не вдалося з’ясувати цього раніше, але зі зрозумілих причин обмін інформацією щодо цього питання зведено до мінімуму. Допустимі лише необхідні роз’яснення в межах вузького кола залучених осіб.