— Привіт, — сказала Елен, сідаючи навпроти.
Харрі поглянув на неї, кивнув. Ніби весь цей час сидів і чекав її. Відтак знов опустив голову.
— Ми всі намагалися тебе знайти. Заходили до тебе додому.
— Я був удома? — спокійно, без посмішки запитав він.
— Не знаю. Ти зараз удома, Харрі? — Вона кивнула на келих.
Він знизав плечима.
— Він виживе, — зауважила вона.
— Я чув. Мьоллер знову залишив мені повідомлення на автовідповідач. — Говорив Харрі на диво виразно. — Він, щоправда, не сказав, наскільки небезпечна рана. Адже там сила-силенна нервів, здається?
Він схилив голову набік, Елен мовчала.
— Можливо, він просто залишиться паралітиком. — Харрі клацнув по порожньому келиху. — Сколь![16]
— Твій лікарняний буде готовий завтра, — сказала Елен. — І ми знову чекаємо тебе на роботі.
Він швидко підвів голову:
— А я на лікарняному?
Елен кинула на стіл тонку пластикову теку. Зсередини визирав краєчок рожевого паперу.
— Я говорила з Мьоллером. І лікарем Еуне. Візьми собі копію цього лікарняного листка. Мьоллер каже, що після того, як застрелиш кого-небудь на роботі, треба кілька днів, щоб оговтатися. Просто приходь завтра.
Він відвернувся, подивився на вікно з кольоровими рифленими стеклами. Мабуть, такі вікна зроблено було задля безпеки: щоб відвідувачів не можна було побачити з вулиці. На відміну від кафе-бару навпроти, подумала Елен.
— Ну? Ти прийдеш? — запитала вона.
— Знаєш… — Він подивився на неї тим самим затьмареним поглядом, яким дивився щоранку після повернення з Бангкока. — Я б не загадував.
— Все одно приходь. Тебе чекає кілька прикольних сюрпризів.
— Сюрпризів? — Харрі м’яко засміявся. — І що ж це, хотів би я знати? Достроковий вихід на пенсію? Почесна відставка? Чи, може, президент хоче нагородити мене орденом Пурпурового Серця?
Він підвів голову, і цього разу Елен помітила, як налилися кров’ю його очі. Вона зітхнула, відвернулася до вікна. За рифленим склом пропливали безформні автомобілі, ніби в якомусь психоделічному фільмі.
— Навіщо ти себе мучаєш, Харрі? Ти знаєш — і я знаю — і всі знають, що ти не винен! Навіть у Службі безпеки погодилися, що це з їхньої вини нас не проінформували. І що ми — що ти все зробив правильно.
Харрі відповів тихо, не дивлячись на неї:
— Гадаєш, його родина буде тієї ж думки, коли він приїде додому в інвалідному кріслі?
— О Господи, Харрі! — підвищила голос Елен. Упівока вона бачила, що офіціантка за стійкою роздивляється їх з усе більшою цікавістю. Напевно, очікуючи великої сварки. — Завжди є хтось, кому не пощастило, хто виявився крайнім. Харрі, це так, і в цьому немає нічиєї провини. Ти знаєш, що кожен рік гинуть шістдесят відсотків лісових звіряток? Шістдесят відсотків! Харрі, та якщо зупинитися й почати про це думати, то, перш ніж до чогось додумаєшся, сам опинишся серед цих шістдесяти відсотків!
Харрі не відповідав, просто сидів і кивав головою, втупивши очі в картату скатертину, де-не-де пропалену сигаретами.
— Я себе потім ненавидітиму за те, що сказала це, Харрі, але ти зробив би мені велику особисту послугу, прийшовши завтра на роботу. Тільки спробуй мені заперечувати, і я перестану з тобою розмовляти. Ти боятимешся дихнути на мене. Зрозумів?
Харрі встромив мізинець в одну з чорних дір на скатерті. Потім посунув склянку на іншу. Елен чекала.
— Там, у машині, Волер сидить, чи що? — запитав Харрі.
Елен кивнула. Вона чудово знала, що ці двоє терпіти не можуть одне одного. У неї сяйнула рятівна думка, і, трохи повагавшись, Елен вирішила спробувати щастя:
— Взагалі-то він заклався на дві сотні, що ти не прийдеш.
Харрі вдруге м'яко засміявся. Потім знову підвів голову і, підперши її руками, подивився на Елен.
— Не вмієш ти брехати, Елен. Спасибі, що хоча б намагаєшся.
— Та до бісу тебе.
Вона набрала в груди повітря, збираючись іще щось сказати, але передумала. Подивилася на Харрі довгим поглядом, потім знову глибоко зітхнула:
— Гаразд. Узагалі-то це тобі мав би сказати Мьоллер, але скажу я. Тебе хочуть зробити інспектором СБП.
Харрі розреготався. Його сміх був гучним, як рев «Кадиллака».
— Добре, ще трохи тобі потренуватися, і брехати ти, здається, навчишся.
— Але це правда!
— Це маячня. — Його погляд знову блукав по вікну.
— Чому? Ти у нас один з кращих слідчих, ти вже проявив себе неймовірно здібним поліцейським, ти вивчав право, ти…