— Я б хотів подивитися цей номер.
Звичайно, ти б хотів, подумала вона. Вона подивилася на старого. Бетті Андресен не любила сперечатися. І якщо найзаповітніше бажання старого — помилуватися краєвидом з вікна готелю «САС» — чи варто йому в цьому відмовляти.
— Ходімо подивимося, — сказала вона і посміхнулася найчарівнішою своєю посмішкою, яку зазвичай берегла для постійних гостей.
— Мабуть, ви приїхали до Осло на чиєсь запрошення? — ввічливо, без жодної цікавості запитала вона, заходячи до ліфта.
— Ні, — відповів старий. У нього були сиві кущуваті брови, такі самі, як у її батька.
Бетті натисла на кнопку, двері плавно зачинилися, і ліфт понісся вгору. Бетті ніяк не могла звикнути до цього, їй здавалося, що її засмоктує в небо. Потім двері так само плавно відчинилися, і вона за звичкою трохи почекала, ніби збиралася увійти до нового, несхожого світу, як та казкова дівчинка, яку смерч заніс у чарівну країну. Але світ щораз виявлявся старим і найзвичайнісіньким. Вони йшли коридором, обклеєним шпалерами під колір килима і дорогих нудних картин на стінах. Вона вставила ключ в замкову шпарину, люб’язно відчиняючи двері старому, який пройшов повз неї з виразом обличчя, в якому вона прочитала передчуття.
— Площа номера люкс становить сто п'ять квадратних метрів, — сказала Бетті. — В номері дві спальні, в кожній стоїть ліжко king-size[18], і дві ванні кімнати, в кожній є джакузі й проведено телефон.
Вона увійшла до вітальні, де старий уже стояв і дивився у вікно.
— Меблі з авторським знаком данського дизайнера Поула Хенріксена, — сказала вона, проводячи рукою по тонкій скляній кришці столу. — Може, ви хочете оглянути ванни?
Старий не відповів. Він усе ще не зняв свого мокрого капелюха, і в цій тиші було чутно, як з нього на паркет вишневого дерева падають краплі. Бетті стала поряд з ним. Звідси їм було видно все, що заслуговує хоча б якоїсь уваги: ратуша, Національний театр, Королівський палац, будівля стортингу[19] і фортеця Акерсхус. Під ними був Палацовий парк, де дерева тяглися кронами в сталеве небо, розчепіривши свої чорні покарлючені пальці.
— Вам краще було б прийти сюди весняного дня, — сказала Бетті.
Старий обернув голову, нерозуміюче подивився на неї, і раптом до неї дійшло, що саме вона сказала. Їй ще не вистачало додати: Якщо уже ти прийшов сюди, тільки аби подивитися у вікно.
Вона посміхнулася так мило, як тільки могла.
— Коли трава зелена і на деревах у Палацовому парку розпуститься листя. Це дуже гарно.
Він дивився на неї, але здавалося, що його думки десь далеко.
— Це правда, — нарешті сказав він. — На деревах листя, про це я не подумав. — Він вказав на вікно: — Це можна відчинити?
— Тільки трішки, — сказала Бетті, радіючи можливості змінити тему розмови. — Поверніть он ту ручку.
— Чому тільки трохи?
— Щоб ніхто не поклав собі в голову різних дурниць.
— Дурниць?
Вона побіжно глянула на нього. Що, у цього старого вже зовсім погано з головою?
— Виплигнути з вікна, — пояснила вона. — Вчинити самогубство. Адже багато нещасних людей…
Вона зробила рух рукою, показуючи, що саме роблять нещасні люди.
— Отже, по-вашому, це дурниця? — Старий потер підборіддя. Їй здалося, чи вона й справді побачила в його зморшках натяк на посмішку? — Навіть якщо людина нещасна?
— Так, — упевнено сказала Бетті. — У всякому разі, у нас у готелі. І в моє чергування.
— «В моє чергування», — усміхнувся старий. — Це добре, Бетті Андресен.
Почувши своє ім’я, вона здригнулася. Він, зрозуміло, бачив у неї на грудях значок адміністратора. Отже, як не є, із зором у нього проблем немає: її ім’я було написано настільки ж дрібними літерами, наскільки великими — слово «АДМІНІСТРАТОР». Вона демонстративно поглянула на годинник.
— Так, — вів далі він. — Адже у вас повно інших справ, крім того, щоб показувати краєвид з вікна.
— Так, справ вистачає, — відповіла вона.
— Я беру його, — сказав він.
— Даруйте?
— Я беру цей номер. Не на цю ніч, але…
— Ви берете номер?
— Так. Його ж можна зняти, чи не так?
— Е-е, так, але… він надто дорогий.
— Я охоче заплачу наперед.
Старий вийняв з внутрішньої кишені гаманець і дістав з нього купу банкнот.
— Ні, ні, я не в цьому сенсі. Просто він коштує сім тисяч крон за одну ніч. Може, хочете краще поглянути…
— Мені подобається цей номер, — сказав старий. — Перерахуй їх про всяк випадок, будь ласка.
Бетті подивилася на тисячні банкноти, які він їй простягнув.