Лікар Брокхард здивовано звів очі від паперів, коли Хелена без стуку влетіла в його кабінет.
— Ну? — сказав він, зняв окуляри, закусив дужку і поглянув на неї, як завше, не мигаючи.
Хелена сіла.
— Крістофере, — почала вона. Вона давно не називала його на ім’я, хіба що колись давно, як вони обоє були дітьми. — Я хочу дещо розповісти тобі.
— Чудово, — відповів він. — Я саме цього й чекав.
Вона знала, чого він чекав. Пояснень, чому вона ще не виконала його бажання і не прийшла до його квартири в головній будівлі лікарняного містечка, адже він подовжив термін перебування Урії в лікарні вдвічі. Хелена сказала, що побоялася виходити через бомбардування. Тоді він сказав, що сам може прийти до неї в літній будиночок її матері — на це вона, звичайно, не погодилася.
— Я все розповім, — сказала вона.
— Все? — перепитав він, ледь посміхнувшись.
«Ні, — подумала вона. — Майже все».
— Того ранку Урія…
— Його звуть не Урією, Хелено.
— Того ранку він відлучився, а ви тут здійняли тривогу, пам’ятаєш?
— Звичайно.
Брокхард відклав окуляри на край аркуша перед собою, так щоб оправа лежала паралельно краю аркуша.
— Я вважав за потрібне повідомити про зникнення у військову поліцію. Але він знову з’явився тут і почав розповідати, ніби півночі блукав лісом.
— Це було не так. Він приїхав на нічному потязі із Зальцбурга.
— Справді? — Брокхард незворушно відкинувся на спинку крісла — він не любив видавати своє здивування.
— Ще до півночі він сів на потяг з Відня, зійшов у Зальцбурзі, де прочекав півгодини і повернувся так само нічним потягом назад. О дев’ятій він уже був на вокзалі Хауптбанґоф.
— Гм. — Брокхард поглянув на ручку, яку вертів у кінчиках пальців. — І як він пояснив цю ідіотську витівку?
— Ну, — сказала Хелена, навіть не намагаючись приховати посмішку. — Ти, напевно, пам’ятаєш, що того ранку я теж спізнилася на роботу.
— Та-ак.
— Я так само приїхала із Зальцбурга.
— І ти?
— Так.
— Гадаю, ти повинна це пояснити, Хелено.
Вона розповідала, а сама дивилася на вказівний палець Брокхарда. Як з-під кінчика пера виступає крапля крові.
— Зрозуміло, — сказав Брокхард, коли вона замовкла. — Хотіли виїхати до Парижа. І як довго ви збиралися там ховатися?
— Так далеко наперед ми не думали. Але Урія хотів, щоб ми поїхали до Америки. До Нью-Йорка.
Брокхард сухо розсміявся.
— Яка ти розумна дівчинка, Хелено. Я розумію, що цей зрадник засліпив тебе своїми солодкими казками про Америку. Та знаєш що?
— Ні.
— Я тобі прощаю. — І продовжував, дивлячись на її здивоване обличчя: — Так, я вибачив тобі. Ти, напевно, заслуговуєш на покарання, але я знаю, що таке дівоче серце.
— Але я прийшла не за прощенням.
— Як там твоя мати? їй, мабуть, важко самій. Скільки років присудили твоєму батькові? Здається, три?
— Чотири. Крістофере, ти можеш дослухати мене до кінця?
— Благаю тебе, Хелено, не роби і не говори нічого, про що потім шкодуватимеш. Те, що ти поки що сказала, нічого не змінює, наша угода залишається колишньою.
— Ні! — Хелена підхопилася на ноги так рвучко, що впав стілець. Потім кинула на стіл той самий лист, який весь цей час стискала в руці.
— Дивися! У тебе більше немає влади наді мною. І над Урією.
Брокхард поглянув на лист. Розкритий коричневий конверт ні про що йому не говорив. Він дістав з нього папір, надів окуляри і почав читати:
Управління військ СС
Берлін, 21 червня
Ми отримали запит від начальника норвезького Поліцейського управління Йонаса Лі про Ваше негайне переведення до поліції Осло для подальшого проходження служби. Враховуючи, що Ви — норвезький підданий, ми не вбачаємо причин не задовольнити Ваше бажання. Це розпорядження скасовує попереднє розпорядження командування вермахту, подальші подробиці про місце і час зборів Ви отримаєте від норвезького Поліцейського управління.
Брокхард двічі глянув на підпис. Сам Генріх Гіммлер! Він підняв аркуш на світло.
— Можеш подзвонити і з’ясувати, коли хочеш, але повір мені, лист справжній, — запевнила Хелена.
З відчиненого вікна долинав спів пташок у саду. Брокхард, кілька разів кашлянувши, нарешті запитав:
— Отже, ви написали листа начальнику поліції до Норвегії?
— Не я. Урія. Я просто відшукала потрібну адресу і відправила її.