Харрі обережно сів, йому здалося, що він почув регіт по той бік чорного скла.
— Харрі Холе з норвезької поліції, — тихо назвав себе Харрі. — Мені треба дещо дізнатися від тебе.
— Норвегія? — скептично сказав Хохнер. Він нахилився вперед і почав прискіпливо розглядати посвідчення, яке показав йому Харрі. Потім ледь посміхнувся. — Вибач, Холе. Вони не сказали мені, що сьогодні буде Норвегія, розумієш. А я ж вас чекав.
— А де твій адвокат? — Харрі поклав на стіл теку, відкрив її і дістав список питань і блокнот.
— Та пішов він, я йому не довіряю. Цей мікрофон увімкнений?
— Не знаю. А що таке?
— Не хочу, щоб чорномазі нас чули. У мене є ділова пропозиція. Свого роду оборудка. З тобою. З Норвегією.
Харрі відірвав погляд від аркуша. Над головою Хохнера цокав годинник. Уже минуло три хвилини. І щось підказувало Харрі, що у відведений йому час він не вкладеться.
— Яка оборудка?
Хохнер закотив очі, потім перегнувся через стіл і швидко прошепотів:
— За все, що на мене повісили, мені тут світить «вишак». Розумієш, про що я?
— Можливо. Кажи далі.
— Я можу розповісти тобі дещо про того мужика в Осло, якщо ти пообіцяєш мені, що ваш уряд попросить тутешніх чорномазих помилувати мене. За те, що я вам допоміг, розумієш? Ця ваша прем’єрша приїжджала сюди, вони з Манделою зустрічалися. Бонзи з конгресу, які зараз тут усім заправляють, вони люблять Норвегію. Ви їх підтримували, бойкотували нас, коли про це просили чорномазі комуністи. Вони до вас прислухаються, розумієш?
— Чому ти не запропонуєш це місцевій поліції?
— Чорт! — Хохнер грюкнув кулаком по столу так, що попільничка підстрибнула і з неї посипалися недопалки. — Ти що, нічого не розумієш, суко? Вони думають, що це я вбив тих чорномазих!
Він учепився в край столу і пильно поглянув у вічі Харрі. Потім його обличчя зморщилося, мов продірявлений м’яч. Він закрив обличчя руками.
— Вони сплять і вві сні мріють про те, як би мене повісити!
Він хрипко схлипнув. Харрі дивився на нього. Хто його зна, скільки ті двоє допитували його, перш ніж прийшов він. Харрі глибоко вдихнув, перегнувся через стіл, однією рукою узяв мікрофон, а другою висмикнув дроти.
— Згода, Хохнере. У нас залишається десять секунд. Хто такий Урія?
Хохнер дивився на нього крізь розчепірені пальці.
— Що?
— Хутчіше, Хохнере. Зараз вони прийдуть!
— Він… він старий, йому за сімдесят. Я його бачив тільки раз, коли передавав зброю.
— Який він мав вигляд?
— Старий, як я й сказав.
— Особливі прикмети!
— На нім було пальто і капелюх. Це було пізно вночі, в темному порту. Здається, блакитні очі, зросту середнього… е-е.
— Про що ви говорили? Швидко!
— Про різну фіґню. Спочатку ми говорили по-англійськи, а потім він сказав, що вміє німецькою. Я сказав, що мої батьки з Ельзасу. І він сказав, що бував там, у місті, яке називається Зеннхайм.
— Навіщо йому гвинтівка?
— Не знаю. Але він непрофесіонал, надто багато патякав, а коли отримав товар, сказав, що не брав до рук зброю вже років п’ятдесят, чи й більше. Він сказав, що ненавидить…
Двері до кімнати відчинилися.
— Що ненавидить? — прокричав Харрі.
У цю мить він відчув, як його за шию схопила чиясь рука. І хтось зашипів йому прямо у вухо:
— Що ти робиш, трясця твоїй матері!
Поки Харрі тягли до дверей, він дивився на Хохнера. Погляд у того був осклянілий, кадик рухався вгору-вниз. Харрі побачив, як він ворухнув губами, але не розчув слів.
Двері знову замкнулися перед ним.
Поки Есаяс віз його до аеропорту, Харрі потирав шию. Двадцять хвилин вони їхали мовчки, нарешті Есаяс заговорив:
— Ми працювали над цією справою шість років. У списку країн, куди він доставляв зброю, — двадцять держав. І ми всі боялися, щоб раптом не сталося того, що сталося сьогодні: хтось пообіцяє дипломатичну допомогу в обмін на інформацію.
Харрі знизав плечима:
— То й що? Ви його схопили, на цьому ваша робота кінчається. Тобі, Есаясе, дадуть за це медаль. А які договори укладає Хохнер і уряд — це вже не твій клопіт.
— Ти ж поліцейський, Харрі, ти розумієш, як це — бачити, що на волі розгулюють злочинці, яким убити — раз плюнути. І вони вбиватимуть, варто їх тільки випустити.
Харрі не відповів.
— Таки розумієш? Це добре, що розумієш. Бо тоді в мене до тебе пропозиція. Гадаю, Хохнер свою частину угоди виконав і таки розповів тобі те, що мав розповісти. А отже, ти можеш виконувати чи не виконувати свою частину на свій власний розсуд. Understand — izzit?[36]