Коли сирена замовкла, і стало зрозуміло, що цим разом бомбардування закінчене, вони лежали, міцно обнявшись, на скривавлених простирадлах і вона плакала.
І все злилося в цьому сплетінні тіл, а потім вони заснули і бачили сни. Що сталося насправді, а що було тільки її сновидінням, вона не знала. Її розбудив серед ночі шум дощу і раптове відчуття, що його немає поруч. Вона підійшла до вікна і глянула вниз, де дощ змивав з вулиць попіл і бруд. Дивилася, як вода переливається через край тротуару, як чиясь розкрита парасолька пливе вулицею у напрямку Дунаю.
Відтак підійшла до ліжка й знову лягла спати. Коли вона прокинулася наступного разу, за вікном був день, вулиці висохли, а він лежав поруч, затамувавши подих. Вона поглянула на годинник на нічному столику. До відправлення потяга залишалося дві години. Вона провела рукою по його чолу.
— Чому ти не дихаєш? — прошепотіла вона.
— Я щойно прокинувся. А ти теж не дихаєш.
Вона пригорнулася до нього. Він був голий, теплий і спітнілий.
— То ми померли?
— Так, — коротко відповів він.
— Ти виходив.
— Так.
Вона відчула, як він тремтить.
— Але тепер ти повернувся, — сказала вона.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ЧИСТИЛИЩЕ
ЕПІЗОД 35
Харрі зупинив машину коло одного з бараків, у єдиному вибалку, який насилу знайшов у пласкому, мов млинець, портовому районі Бьйорвіка. Несподівана відлига розтопила сніг, і ненадовго настала приємна сонячна, тепла погода. Контейнери стояли, нагромадившись один на одного, ніби гігантські кубики «Лего», і в яскравому сонячному світлі відкидали на асфальт чіткі тіні. Він ішов між контейнерами. Судячи з написів і знаків, вони прибули здалеку: Тайвань, Буенос-Айрес, Кейптаун. Харрі зупинився на краю пристані, заплющив очі й замислився, вдихаючи запах морської води, нагрітої на сонці смоли і працюючого дизеля. Знову розплющивши очі, Харрі побачив данський пором, що пропливав повз пристань. Він нагадував холодильник. Плавучий холодильник, який возить туди й назад одних і тих самих людей.
Харрі розумів, що шукати тут слідів зустрічі Хохнера з Урією надто пізно, він навіть не знав напевно, чи тут вони зустрілися. Це цілком могло статися й у Філіпстаді. Але він усе одно сподівався, що зможе знайти тут що-небудь корисне, отримати якийсь імпульс до роздумів.
Він штовхнув ногою борт катера, що навис над пристанню. Може, роздобути собі влітку човен і покататися морем із батьком і Сеструнчиком? Батьку треба хоч інколи вибиратися з дому, цей колись товариський чоловік тепер геть замкнувся в собі після того, як вісім років тому померла мама. А Сеструнчик і так ніде не буває, хоча з її виду не скажеш, що в неї синдром Дауна.
Між контейнерами приземлилася пташка. Блакитна синиця. Вона за годину може пролетіти 28 кілометрів. Це він знав від Елен. А крижень — 62 кілометри. І нічого: життя у них проходить приблизно однаково. Ні, мабуть, з Сеструнчиком все не так страшно, значно більше Харрі непокоївся за батька.
Харрі спробував зосередитися. Все, що сказав Хохнер, він виклав у доповіді, слово в слово, але тепер намагався пригадати його обличчя, щоб спробувати зрозуміти, чого саме той не сказав. Який вигляд мав Урія? Від Хохнера вдалося добитися не вельми багато, але коли кого-небудь описуєш, насамперед розповідаєш про найбільш незвичайне, про те, що впадає в очі. А Хохнер насамперед сказав, що в Урії блакитні очі. Навряд щоб Хохнер вважав блакитні очі такою вже рідкістю, а це значить, в Урії не було очевидних каліцтв, особливої манери говорити або рухатися. Він знає англійську й німецьку, бував у Німеччині, в якомусь Зеннхаймі. Харрі провів пором поглядом. Той віддалявся. А може, Урія був моряком? Харрі дивився карту, навіть карту Німеччини, але жодного Зеннхайма не знайшов. Може, Хохнер просто придумав його? Але це не важливо.