— Шерсть найвищої якості, — сказала продавчиня, протягуючи старому пальто. — Найліпша. Легка і носитиметься довго.
— Мені треба буде надягти його лише один раз, — посміхнувся старий.
— А-а, — сказала вона, трохи спантеличено. — Тоді, може, ми що-небудь принагідне…
— Мені подобається це. — Він поглянув на себе в дзеркало.
— Класичного крою, — підстрахувалася продавчиня. — Найбільш класичного з усього, що в нас є.
Вона замовкла і з жахом поглянула на старого: того геть зсудомило.
— Вам погано? Може, треба б…
— Ні-ні, просто легкий біль. Не хвилюйтеся, він швидко мине. — Старий випростався. — А чи скоро будуть готові штани?
— Наступної середи. Якщо це не надто терміново. А у вас незабаром якась особлива дата?
— Так. Але середа мене цілком влаштує.
Він дістав з гаманця кілька сотенних купюр і простягнув їй. Вона взялася їх лічити.
— Так, можу лише додати, що цей костюм ви носитимете все життя.
Його сміх ще довго відлунював у її вухах.
ЕПІЗОД 40
Потрібний будинок Харрі знайшов на Холменколлвеєн, недалеко від Бессеруда. Це був величезний коричневий зруб, що стояв у затінку великих ялин. Угору схилом до будинку вела ріниста доріжка, і Харрі в’їхав просто у двір і розвернувся там. Він хотів поставити автомобіль коло самого ґанку, але, коли вмикав першу передачу, двигун закашлявся й заглух. Вилаявшись, Харрі покрутив ключ запалювання, та стартер тільки тужливо вискнув.
Він вийшов з машини і пішов до будинку. З дверей вийшла жінка і зупинилася, питально посміхаючись: вочевидь, здивована його візитом.
— Доброго ранку, — привітався Харрі і кивнув на машину: — Зовсім погана стала старенька, треба б її… підлікувати.
— Підлікувати? — У жінки був низький доброзичливий голос.
— Так, по-моєму, вона вчора трохи застудилася.
Вона всміхнулася більш розкуто і привітливо. На вигляд жінці було років тридцять, одягнена в чорне манто, дуже просте, елегантне і — Харрі відчував це інстинктивно — вельми дороге.
— Я збиралася йти, — сказала жінка. — Вам сюди?
— Гадаю, так. Тут живе Сіндре Фьоуке?
— Жив, — відповіла вона. — Мій батько вже кілька місяців як переїхав до міста.
Харрі поглянув на неї уважніше і подумав, що вона вродлива. А те, як розкуто вона розмовляла, не відводячи погляду, свідчило про її впевненість у собі. Енергійна жінка, припустив Харрі. Мабуть, її робота потребує розважливості й холодного розуму. Маклер, заступник директора банку, співробітник держапарату або щось подібне. У всякому разі, матеріально забезпечена, в цьому можна не сумніватися. І на це вказували не тільки її манто та гігантський будинок позаду неї, а й її постава, і високі, аристократичні вилиці. Вона спустилася сходами, чітко, акуратно ставлячи ноги одну перед другою, ніби йшла по невидимій лінієчці, причому з легкістю. Займалася балетом, подумав Харрі.
— Чи можу я вам чимось допомогти?
Чітка вимова і підкреслений наголос на слові «я» додавали її вимові щось театральне.
— Я з поліції. — Харрі поліз був до кишені куртки, щоб дістати посвідчення, але вона махнула на те рукою, посміхаючись. — Так, і мені треба поговорити з вашим батьком.
Харрі з досадою подумки зауважив, що говорить з якоюсь неприродно-урочистою інтонацією.
— Навіщо?
— Ми шукаємо одну людину. І можливо, ваш батько міг би нам у цьому допомогти.
— А кого ви шукаєте?
— Цього ми ще не можемо сказати.
— Чудово. — Вона кивнула так, ніби це була перевірка і Харрі успішно витримав її.
— Але якщо ви сказали, що він тут не живе… — Харрі поглянув на неї з-під дашка долоні. У неї були тендітні руки. Займалася фортепіано, подумав Харрі. А довкола усмішкуватих очей були зморшки. Може, їй уже за тридцять?
— Не живе, — сказала вона. — Він переїхав в Майорстуа. Вібес-ґате, вісімнадцять. Ще, гадаю, ви можете зустріти його в Університетській бібліотеці.
«В Університетській бібліотеці». Вона чітко промовила кожен склад.
— Вібес-ґате, вісімнадцять. Ясно.
— Добре.
— Так.
Харрі кивнув. Потім ще раз. Ніби іграшковий песик, що їх так полюбляють водії. Вона стримано посміхнулася йому і підвела брови, ніби даючи до зрозуміння: якщо питань більше немає, то розмову закінчено.
— Ясно, — повторив Харрі.
У неї були чорні й рівні, як шнурочок, брові. Зрозуміло, вона їх підрівнює пінцетом, подумав Харрі. Трішки.