Пауза.
— А ти думаєш про Фреді Мерк’юрі, коли ви…
— Добраніч, Харрі.
ЕПІЗОД 44
Коли Харрі прийшов на роботу, на годиннику в приймальні було 8.30. Сказати точніше, це була не зовсім приймальня, швидше, просто вестибуль, що слугував чимось на зразок шлюзу. Начальником цього шлюзу була Лінда; зараз вона підвела погляд від комп’ютера і весело побажала Харрі доброго ранку. Лінда пропрацювала в СБП довше за всіх інших і, слід сказати, була там єдиною людиною, з якою Харрі по роботі доводилося спілкуватися. Але ця мініатюрна, надзвичайно гостра на язик п’ятдесятирічна жінка була не тільки «начальником шлюзу». Вона також виконувала функцію секретаря для всіх, чергового адміністратора і людини для різних доручень. Харрі іноді думав, що якби якому-небудь іноземному шпигунові знадобилося джерело інформації в СБП, він звернувся б до Лінди. До того ж у СБП вона єдина (крім хіба ще Мейрика) знала, в чому полягає робота Харрі. Якої думки були про це інші, він навіть не уявляв. У ті лічені рази, коли він заходив до їдальні купити упаковку йогурту або сигарет (яких, зрозуміло, там у продажу не було), він помічав на собі погляди людей за столиками, але, навіть не намагаючись тлумачити їх, поспішно повертався до себе в кабінет.
— Тобі тут дзвонили, — сказала Лінда. — Говорили по-англійськи. Зараз поглянемо. — Вона відчепила жовтий стікер від дисплея. — Хохнер.
— Хохнер? — здивувався Харрі.
Лінда дещо невпевнено поглянула на стікер.
— Так, вона так себе назвала.
— Вона? Ти хочеш сказати, вш?
— Ні, це була жінка. Вона сказала, що передзвонить, — Лінда обернулася і глянула на настінний годинник, — зараз. Судячи з голосу, їй просто необхідно з тобою поговорити. Так, до речі, спитаю, поки ти не пішов, Харрі, ти вже познайомився з колегами?
— У мене не було часу, Ліндо. Наступного тижня.
— Ти тут уже місяць. Учора Стеффенсен запитав мене, що це за хлопець, з яким він зіткнувся в туалеті.
— Невже? І що ж ти йому відповіла?
— Я сказала, що це цілком таємно. — Вона засміялася. — Тобі обов’язково треба прийти на вечірку в суботу.
— Мені вже сказали, — пробурчав він і взяв з полиці для листів два аркуші. В одному нагадувалося про вечірку, в другому містилася внутрішня інформація про призначення нового уповноваженого. І обидва полетіли в кошик, тільки-но Харрі переступив поріг свого кабінету.
Він сів на стілець, натиснув на автовідповідачі «ЗАПИС» і «ПАУЗА» і почав чекати. Секунд через тридцять пролунав дзвінок.
— Harry Hole speaking[45].
— Харя? Шпики? — почувся голос Елен.
— Вибач. Я думав, що це не ти.
— Ах, тварюка! — вирвалося у Елен. — Невже ж…
— Якщо ти про це, то краще помовч.
— Шкода. Так усе-таки від кого ти чекаєш дзвінка?
— Від жінки.
— Нарешті!
— Припини. Це, очевидно, родичка або дружина одного типа, якого я допитував.
Елен зітхнула:
— Коли ж і ти кого-небудь зустрінеш, Харрі?
— А ти що, з кимось зустрічаєшся?
— Вгадав! А ти що, ні?
— Я?
Від веселого вереску Елен у Харрі заклало вуха.
— Не відповів! Попався, Харрі Холе! Хто, хто вона?
— Стули пельку, Елен.
— Скажи, що я маю рацію!
— Я ні з ким не зустрічаюся, Елен.
— Не бреши мамусі.
Харрі розсміявся:
— Краще розкажи мені про Халлґріма Дале. Як просувається розслідування?
— Не знаю. Зателефонуй в КРИПОС.
— Зателефоную. Але що про це думаєш ти зі своєю інтуїцією?
— Що вбивство здійснене професіоналом, на побутове не схоже. Але, незважаючи на те, що воно здається продуманим, я не вважаю, що його планували заздалегідь.
— Чому?
— Саме вбивство вчинено майстерно, немає жодних слідів. Але місце вибране погано, вбивцю могли бачити з вулиці чи із заднього двору.
— Тут дзвінок на іншій лінії, я тобі потім потелефоную.
Харрі натиснув на «ЗАПИС» на автовідповідачі і перш, ніж з’єднатися з іншою лінією, переконався в тому, що магнітофон почав працювати.
— Харрі.
— Hello, my name is Constance Hochner[46].
— How do you do, Ms. Hochner?[47]— Я сестра Андреаса Хохнера.
— Зрозуміло.
Попри погану якість зв’язку, Харрі зрозумів: вона нервує. Проте вона перейшла до справи відразу:
— Ви уклали з моїм братом угоду, містере Холе. І ви не виконали свою частину цієї угоди.
Вона говорила з дивним акцентом, таким самим, як і в Андреаса Хохнера. Харрі машинально спробував уявити її собі — ця звичка залишилася у нього відтоді, як він працював слідчим.