— Я показував фото Евена Юля жінці, яка там працює, — почав Халворсен.
— Майї, — докинув Харрі.
— Вона не пам’ятає, щоб колись бачила його, — закінчив Халворсен.
— А я що кажу! — зітхнув Мьоллер, витираючи губи від соусу.
— Так, але я показав фото одному з відвідувачів, — вів далі Халворсен, зиркнувши на Харрі. — Там сидів літній чоловік у пальті — ця людина кивнула й сказала: «Так, це він. Заберіть його».
— У пальті, — задумливо повторив Харрі. — Це Могіканин. Конрад Оснес, у війну був на флоті. Так, мабуть, про нього ще можна сказати, що він людина… Але як свідок, боюся, він не вельми надійний. Та все одно. Юль каже, що ходить у кафе навпроти. Там немає телефону. Отже, якщо йому потрібно було подзвонити, він, звичайно ж, зайшов би у «Скрьодер».
Мьоллер скривився і з підозрінням поглянув на кебаб, від якого щойно відкусив шматочок. До цього витвору кулінарного мистецтва у нього від самого початку душа не лежала.
— Харрі, ти справді віриш у всі ці балачки про роздвоєння особистості?
— Я розумію, шефе, це звучить неправдоподібно, але Еуне говорить, таке можливе. А він хоче нам допомогти.
— І ти віриш, що Еуне зможе загіпнотизувати Юля, викликати особистість Даніеля Гюдесона і вибити в неї зізнання?
— Зовсім не обов’язково, що Евен Юль знає, що зробив Даніель Гюдесон, а тому поговорити з ним просто необхідно, — сказав Харрі. — Еуне каже, що люди з розщепленням особистості сильно схильні до гіпнозу, оскільки самі себе весь час гіпнотизують.
— Чудово. — Мьоллер підвів очі до неба. — А навіщо тобі ще ордер на обшук?
— Як ви самі сказали, у нас немає ні доказів, ні свідків, а на психологічні експерименти суд, швидше за все, не купиться. Але якщо ми знайдемо гвинтівку, то все — ми біля мети, більше нам нічого й не потрібно!
— Гм. — Мьоллер зупинився. — А мотив? — (Харрі здивовано поглянув на нього). Наскільки мені відомо з практики, навіть у божевільних злочинців є якийсь мотив. А в Юля я його не бачу.
— В Юля його й не повинно бути, шефе, — відповів Харрі. — Він є у Даніеля Гюдесона. Сіґне Юль так чи інакше перекинулася на бік ворога. Його мотив — помста. І цей напис на дзеркалі «Бог мій суддя» означає, що він розцінює всі ці вбивства як частину своєрідного хрестового походу, що він вважає себе правим, хоча знає, що інші його засудять.
— Ну, а інші вбивства? Бернт Браннхьоуґ і — якщо ти вважаєш, що це справа рук однієї і тієї ж людини, — Халлґрім Дале?
— Не знаю, які в нього тут мотиви. Але ж Бернта Браннхьоуґа вбили з гвинтівки Меркліна, а Халлґрім Дале був знайомий з Даніелем Гюдесоном. І, як показав розтин, горло у Дале було перерізано цілком хірургічно. Може, Юль вирішив убити Дале, бо той зрозумів, що він видає себе за Даніеля Гюдесона.
Халворсен кашлянув.
— Що таке? — невдоволено спитав Харрі. Він уже встиг як слід вивчити Халворсена і зрозумів, що зараз почнеться критика.
— Тебе як послухаєш, то виходить, що у момент вбивства Халлґріма Дале Евен Юль був Евеном Юлем. Адже Даніель Гюдесон не був хірургом!
Харрі проковтнув останній шматок кебаба, витер рот серветкою і озирнувся, шукаючи очима урну.
— Ну, — протягнув він, — узагалі, я мав на увазі, що поки що відповісти на всі запитання ми не можемо. Я розумію, що для прокурора наших доказів недостатньо. Але ні нам, ні йому не слід забувати, що підозрюваний може скоїти чергове вбивство. Шефе, ви боїтеся, що буде скандал, якщо ми викриємо Евена Юля. Але уявіть собі, який скандал буде, якщо він уб'є ще кого-небудь? А коли з’ясується, що ми його підозрювали, але не завадили йому…
— Так, так, так, я все це знаю! — сказав Мьоллер. — Отже, по-твоєму, він і далі вбиватиме?
— Багато що в цій справі мені незрозуміло, — відповів Харрі. — Цілком ясно тільки одне: він ще не виконав усіх пунктів свого плану.
— І чому ж це тобі «цілком ясно»?
Харрі поплескав себе по животу й усміхнувся:
— Тут у мене — маленький телеграф, і він постійно відстукує мені морзянку. Про те, що у злочинця була причина купити найдорожчу в світі кілерську гвинтівку. Ви знаєте, шефе, ім’я Даніеля Гюдесона було легендою ще й тому, що він чудово стріляв. І зараз мій телеграф стукає, що цей хрестовий похід наближається до логічного завершення. Злочинець вирішив увінчати свою роботу чимось, що обезсмертить ім’я Даніеля Гюдесона.
На мить крізь літепло, здіймаючи в повітря пил і сміття, по Мотцфельдтс-ґате пронісся порив, крижаного вітру — останній подих зими. Мьоллер заплющив очі, здригнувся і щільніше закутався в пальто. У Берґен, подумав він. У Берґен.
— Я спробую що-небудь зробити, — сказав він. — Чекайте мого дзвінка.
ЕПІЗОД 90
Харрі з Халворсеном чекали на дзвінок. Чекали так нетерпляче, що, коли телефон задзвонив, обидва зірвалися на ноги. Харрі схопив слухавку і заволав у неї:
— Холе слухає!
— Кричати вже необов’язково, — відповіла йому Ракель. — Для цього й придумали телефон. Що ти там казав про сімнадцяте?
— Що? — Минуло кілька секунд, перш ніж Харрі згадав. — Що я буду на чергуванні?
— Ні, інше, — сказала Ракель. — Що ти зробиш усе можливе й неможливе…
— А, ти про це. — Харрі відчув у грудях дивне, але приємне тепло. — Ви вирішили перебути цей день зі мною, якщо хтось погодиться почергувати за мене?
Ракель засміялася:
— Ти просто диво, Харрі! Хочу тобі відразу сказати, що твоя кандидатура була не першою в списку. Але, як батько відмовився, сказавши, що хоче цього разу побути на самоті, тоді ми й вирішили провести цей день з тобою.
— А що Олег?
— Це була його пропозиція.
— Справді? Який гарний хлопець!
Харрі повеселішав. Йому аж кричати захотілося з радощів. Він підморгнув Халворсену, що з усмішкою на все обличчя сидів за столом.
— Ну що, домовилися? — улесливо спитала Ракель.
— Якщо в мене вийде з усім розібратися, то так. Я передзвоню.
— Добре, або можеш зайти до нас на вечерю. Якщо, звісно, буде час. І бажання.
Ці слова Ракель промовила так невимушено, що Харрі відразу зрозумів: вона заготувала їх ще до дзвінка. Його розбирав сміх, голова була легкою, ніби від наркоти, і йому вже хотілося відповісти «так», коли він раптом пригадав її слова за обідом у «Діннері»: «Я знаю, що одним разом справа не кінчиться». Авжеж, вона запрошує його не на вечерю.
«Якщо, звичайно, буде час. І бажання».
Ось воно. На Харрі напала паніка.
— Вибач, Ракеле, у мене дзвінок по іншій лінії. Можеш трохи почекати?
— Звичайно.
Харрі натиснув на білий квадрат кнопки і почув голос Мьоллера.
— Ордер на арешт у нас уже є. Ордер на обшук — буде. Тебе вже чекає Том Волер з двома автомобілями й чотирма озброєними поліцейськими. Сподіваюся, телеграф у тебе в животі працює справно, Харрі.
— Інколи він видає не ту літеру, та це анітрохи не шкодить роботі в цілому. — Харрі мигами показував Халворсену, щоб той хутчіш надягав куртку. — До скорого. — Він поклав слухавку.
Коли вони з Халворсеном уже стояли в ліфті, Харрі раптом згадав про Ракель, яка все ще тримає слухавку в руці і чекає відповіді. Невідомо чому, але Харрі був у цьому впевнений.
ЕПІЗОД 91
Перший по-літньому теплий день змінила прохолода. Поліцейський автомобіль в’їхав у принишклий житловий район. Харрі було не по собі. Не тому, що він спітнів під бронежилетом. Ні, йому не подобалася ця тиша. Харрі дивився на акуратно підстрижені живоплоти, на вікна особняків — ніде анінайменшого руху. Атмосфера вестерну, де героїв очікує засідка.
Спочатку Харрі не хотів надягати бронежилет, але Том Волер — відповідальний за операцію — запропонував йому вибір: або надінеш жилет, або залишишся вдома. На аргумент, що кулі з мерклінівської гвинтівки пробивають стіни так само легко, як гарячий ніж у відомій приказці ріже масло, Волер просто знизав плечима.
Поліцейських автомобілів було два. Другий, у якому сидів Волер, мав їхати вулицею Соґнсвеєн, далі повз Уллевол-Хагебю і прибути до місця з іншого боку, із заходу. Харрі чув по рації голос Волера. Спокійний, впевнений. Запитував місцезнаходження, повторював інструкції і закликав кожного поліцейського робити те, що від нього вимагається.