Харрі вдарив кулаком по дверях Фьоуке і викрикнув його ім’я. Не отримавши відповіді, він підсунув під замок фомку і наліг усім тілом. З третьої спроби двері піддалися. Харрі переступив поріг. У квартирі було тихо й темно, і чомусь це нагадало Харрі спальню, в якій він щойно був, — тут теж було порожньо, і відчувалася занедбаність. Увійшовши до вітальні, Харрі зрозумів: квартира насправді покинута. Всі папери, що були розкидані на підлозі, книги на перекошених полицях, чашки з недопитою кавою — все це пропало. Меблі було зсунуто в куток і накрито білими покривалами. Промінь сонця падав з вікна на стос перев’язаних аркушів посеред кімнати.
Коли ви це прочитаєте, сподіваюся, мене вже не буде серед живих. Сподіваюся, нас нікого не буде серед живих.
Харрі присів навпочіпки поряд з паперами.
«Велика зрада, — було надруковано на першому аркуші. — Спогади вояка».
Харрі розв’язав мотузок.
Наступна сторінка:
Я пишу це, щоб той, хто знайде мої записи, зміг зрозуміти, навіщо я зробив те, що зробив.
Харрі перегорнув стос — схоже, тут декілька сотень сторінок щільно надрукованого тексту. Харрі поглянув на годинник. Восьма тридцять. Він відшукав у блокноті номер Фріца з Відня й зателефонував йому на мобільний. Фріц саме повертався додому після нічного чергування. Після хвилинної розмови з ним Харрі подзвонив у довідкову, де його з’єднали з потрібним номером.
— Вебер слухає.
— Це Холе. Моє вітаннячко з празником, так би мовити.
— Пішов ти! Навіщо дзвониш?
Ну… Напевно, в тебе на сьогодні якісь плани…
— Так. У мене були плани замкнути двері й вікна і почитати газети. Кажи вже, що тобі треба!
— Зняти кілька пальчиків…
— Чудово. Коли?
— Просто зараз. Візьми із собою валізу, щоб можна було надіслати їх прямо звідси. І ще: мені потрібен табельний пістолет.
Харрі дав йому адресу. Потім узяв з підлоги аркуші, сів у накрите, ніби саваном, крісло й почав читати.
ЕПІЗОД 95
Вогні спалахують у сірому нічному небі, і воно схоже на брудну парусину намету, напнуту над цією бездушною голою землею. Може, росіяни почали наступ чи просто вдають, що почали його, — зараз це не можна знати напевно. Даніель знову показав свою стрілецьку майстерність. Якби він уже не був легендою, то збезсмертив би своє ім’я сьогодні. Він побачив і застрелив росіянина з відстані в півкілометра. Потім він сам пішов на нічийну смугу і по-християнськи поховав убитого. Ніколи не чув, щоб хтось робив що-небудь подібне. Після цього він узяв собі за трофей шапку російського вояка. Потім він, як завжди, був в ударі, співав пісні й усіх потішав (крім, може, деяких заздрісників). Я дуже пишаюся, що в мене є такий чудовий і хоробрий друг. Хоча іноді здається, що війні ніколи не настане кінець і наших загинуло вже надто багато, такі люди, як Даніель Гюдесон, уселяють у нас надію, що ми все-таки зупинимо більшовиків і повернемося додому, до своєї вільної Норвегії.
Харрі поглянув на годинник, перегорнув сторінку.
ЕПІЗОД 96
Коли я побачив перелякані очі Сіндре Фьоуке, мені довелося його трохи заспокоїти, щоб приспати його пильність. На кулеметній позиції були тільки ми вдвох, решта повернулися в ліжка. Тіло Даніеля лежало на ящиках з боєприпасами і заклякало. Я зішкрібав кров Даніеля з патронної стрічки. Світив місяць, ішов сніг — чудова ніч. І я думав, що зараз збираю разом розкидані шматочки Даніеля, щоб він ожив, підвівся і повів нас за собою. Сіндре Фьоуке цього не розумів — безпринципний пристосуванець і зрадник, він завжди схилявся на бік тих, хто, на його думку, перемагав. І в день, коли нам усім — мені, Даніелю — справді було непереливки, він вирішив зрадити й нас. Я хутко зайшов йому за спину, легко схопив його за лоба й дістав багнет. Щоб зробити глибокий і акуратний поріз, треба діяти швидко. Я перерізав йому горлянку й одразу відпустив його — справу було зроблено. Він повільно обернувся, подивився на мене своїми поросячими очицями. Здавалося, він силкувався закричати, але горло в нього було перерізане, і із зяючої рани вийшло лише глухе шипіння. І кров. Обома руками він схопився за горло, ніби намагаючись утримати в собі життя, але тут кров тонкими цівками потекла крізь його пальці. Я впав на землю і відкотився в замет, щоб кров не потрапила мені на одяг. Якщо «дезертирство» Сіндре Фьоуке почнуть розслідувати і знайдуть на моїй формі свіжу кров, вийде погано.
Коли він перестав сіпатися, я перевернув його на спину і відтягнув до ящиків, на яких лежав Даніель. На щастя, у них схожа статура. Я витягнув у Фьоуке документи. Вони завжди при нас, вдень і вночі, бо якщо нас зупинять і в нас не виявиться паперів, в яких сказано, хто ми й що ми (піхота, напрям «Північ», дата, печатка тощо), нас можуть розстріляти на місці як дезертирів. Я скрутив документи Сіндре трубочкою і засунув їх у похідну фляжку в мене на поясі. Потім стягнув з голови Даніеля мішок і обмотав довкола голови Сіндре. Далі звалив Даніеля на спину і виніс на нічийну смугу. Там я поховав його в снігу, як Даніель поховав Урію, росіянина. На згадку про Даніеля я зберіг російську шапку. Заспівав псалом «Великий Господь». І «Відблиски вогнища».
ЕПІЗОД 97
М’яка зима. Все йшло за планом. 1 січня, в перший ранок нового року, прийшли хлопці з похоронної команди, узяли труп з ящиків, гадаючи, що це Даніель Гюдесон, і на санчатах відвезли на ділянку «Північ». Коли я про це згадую, мені як і раніше хочеться сміятися. Знімали з його голови мішок, перш ніж кинути труп у могилу, чи ні — мене нітрохи не хвилювало, — адже вони не знали ні Даніеля, ні Сіндре Фьоуке.
Непокоїло мене тільки те, що Едвард Мускен запідозрив — Фьоуке не дезертирував, його вбив я. Та що він може зробити? Тіло Сіндре Фьоуке вже згоріло (а його душа хай горить вічно) і лежить серед сотень таких самих невпізнанних останків.
Але цієї ночі, стоячи в дозорі, я зважився на відчайдушний крок. Урешті-решт я зрозумів, що Даніелю не можна лежати там у снігу. Якщо зима буде теплою, труп у будь-який момент може вилізти з-під снігу, і тоді я буду розкритий. А як я вночі уявив собі, що з тілом Даніеля зроблять лисиця і тхір навесні, коли сніг відтане, то відразу ж вирішив викопати труп і відтягнути його до братської могили — все одно земля там освячена капеланом.
Звичайно, я більше боявся наших караульних, ніж росіян, але, на щастя, коло кулемета чергував Халлґрім Дале — тупий приятель Фьоуке. До того ж і небо було хмарним, і — що набагато важливіше — я відчував, що Даніель зі мною, так, що він — у мені. І коли я нарешті затяг труп на ящики з боєприпасами і почав пов’язувати йому на голову мішок, Даніель посміхнувся. Я знаю, що безсоння й голод часто можуть зіграти з мозком лихий жарт, таж я сам побачив, як вираз його застиглого мертвого обличчя змінювався просто на моїх очах. Дивно, але я не злякався, а, навпаки, зрадів і далі почувався впевненіше. Потім я прокрався в укриття і заснув як дитя.
Не минуло й години, як Едвард Мускен розбудив мене. Сталося те, що я й думав, і я постарався зобразити щире здивування, почувши, що труп Даніеля з’явився знову. Але Мускена я не переконав. Він був упевнений, що там лежить Фьоуке, що я вбив його і поклав на ящики, сподіваючись, що хлопці з похоронної команди вирішать, ніби першим разом забули його забрати, і повернуться за тілом. Коли Дале зняв мішок і Мускен побачив обличчя Даніеля, вони з Дале тільки роти роззявили. А я ледь стримувався від сміху, щоб не видати нас. Даніеля й мене.
ЕПІЗОД 98