Нарешті він хрипить:
— Ну, гаразд, пустіть!
— Зараз, зараз, приятелю, — каже Куцик.
Він обмацує кишені спійманого. Витягує з задньої невеликий гарний пістолетик.
— Тепер інша справа, — говорить він. — Сідайте. Хлопці, відпустіть його.
Важко дихаючи, вони пускають свого полоненого. Обличчя в них червоні, вимазані пилюкою. У Войтека лопнула куртка під рукою.
Полонений теж червоний, брудний. Здісь бачить в його очах завзятість, злість і думає: «Так виглядає ненависть». Хлопці добре знають свого полоненого. Вони не здивовані. По очах видно, що всі троє приблизно саме його сподівалися тут побачити.
Це Бальбінський.
Він важко сідає на перше з краю ліжко. Мацає себе по кишенях. Куцик подумав, що той шукає другий пістолет, і схоплюється.
— Ну, ну!
Але Бальбінський витягає цигарки. Він, мабуть, надто втомлений, щоб намагатися втекти. Запалює, жадібно затягується димом.
— Що це за жарти? — нарешті говорить він. — Що за витівки? Ви що, граєте в диких індійців?
— Ну, ну, добродію! — Куцик і не думає повертатись до взаємовідносин, які були годину тому. — Не забивайте нам баки!
— Ні, справді! Що це за манери? Підстерігати, навалюватись на шию, викручувати руки… Ви надто далеко заходите із своїми забавами!
— А ви що тут робили, в нашій кімнаті? — втратив терпіння Войтек.
— А це що, ваша власна квартира? Родовий замок?
— Прошу відповідати! — сухо заявив Куцик. — Це не жарти! Якщо громадянин не зможе пояснити свої дії, ми будемо примушені замкнути його тут і викликати міліцію. Що ви шукали в нашій кімнаті?
— Пан Сикус уже давно сказав мені, що тут є якісь старі німецькі романи. Погода така, що я вирішив знайти що-небудь почитати.
— І нічого більше вас тут не цікавило?
Бальбінський знизав плечима.
— Не грайтеся в індійців. Годі.
— А чому ви підкрадалися так обережненько по сходах?
— Я зовсім не підкрадався.
— Чуєте, хлопці? — сказав Куцик. — Він вважає нас за останніх дурнів!
Бальбінський скривився, наче хотів сказати: «А за кого я маю вас вважати?» Тоді не витримав Здісь.
— Отже, йшлося тільки про книги?
— Я вже сказав.
— А що ви шукали в грубці?
— А в стінах теж думали знайти заховані бібліотеки, що ви їх так старанно простукували? — додав Куцик.
— А на горище чого? 1 там пан Сикус обіцяв вам книги?
Бальбінський дивився на них з неприхованою злістю. Нічого дивного: що він міг відповісти на це?
В свою чергу Войтек навіть вдарив кулаком по столу.
— Що ви зробили з Андрійком? — заверещав він.
— Про це я міг би спитати вас. І з більшим правом! — вибухнув Бальбінський. — Ви перестанете блазнювати чи ні?
— Це ви не блазнюйте! — скочив до нього Войтек. — Чому ви позавчора сюди приходили?
Бальбінський заспокоївся, наче його раптом облили холодною водою.
— Позавчора? — спитав він. — Коли?
— Ну, вранці! Ще до бурі! Перед тим, як Андрійко пропав! Ну, не викручуйтесь!
— Хлопці, що ви базікаєте? — зовсім іншим тоном заговорив Бальбінський. — Позавчора вранці?
— Відмовляння вам не допоможуть! — Войтек знову вдарив кулаком по столу. — Хлопці, у мене є пропозиція. Замкнути цього типа тут, ми двоє будемо його стерегти зовні, а Здісь хай махне по міліцію. Сикус велосипед не сховав, так? Адже так.
— Міліція далеко! — зітхнув Здісь. — Доки я доберусь…
— Це просто, — втрутився Куцик. — Їдь в Івішки і по телефону… Хай зараз приїжджають!
— Ідея! — вигукнув Здісь. — Їду!
Він рушив до дверей. Бальбінський швидко глянув на Куцика, на Войтека. Потім схопився з стільця.
— Стривайте! — крикнув він. — Стривайте, чорт з вами!
Всі троє повернулися до нього. Він потер рукою лоба, наче стираючи з нього павутину і біль.
— Щоб вас… — повторив він. — Нічого не вдієш. Тюхтій я, дав себе спіймати. Але нікуди не йдіть.
— Дивно… — процідив крізь зуби Куцик. — В кімнату заліз, а міліції боїться, як вогню… Граф чогось викручується. Здісю, давай, брат, іди…
— Чорт з вами! — крикнув Бальбінський. — Слухайте.
Він запалив цигарку, сів, хвилину дивився у віконце. Куцик багатозначно підморгнув Здісеві, і той, наче нічого не сталося, сів на ліжко біля дверей. Войтек на сусіднє, з другого боку. Вони витягнули ноги, і єдиний шлях для втечі був замкнутий цією живою барикадою, а віконця були надто вузькі, якби навіть комусь спало на думку стрибати з третього поверху.