— Андрійкові не пощастило: у нього четверо надто розумних друзів! — сказав Бальбінський.
— Де він тепер, цей Джакі? — запитав Здісь.
Бальбінський знизав плечима.
НА ЧОРТОВОМУ ОСТРОВІ
Забившись у тісний куток між підлогою і дахом, Андрійко чув, як хтось підкрадається по сходах. В обережних, з частими зупинками кроках відчувалося щось підступне і недобре.
Наче уві сні Андрійко переживав наближення цієї невидимої загрози. Хтось доторкнувся до клямки. Як жахливо довго можна відчиняти двері!
Хтось зайшов у кімнату. Дрібні повільні кроки. Якийсь шурхіт. Що йому треба? Може, чемодани й рюкзаки хлопців?
Він ясно почув, як хтось витягає книги із шафи без дверей, шелестить сторінками, ставить їх назад на полицю. Це триває кілька хвилин.
А потім з глибокої тиші доходить інший звук. В кімнаті хтось постукує. Наче лікар, який перевіряє легені: глухі звуки, з інтервалами. Нема сумніву: хтось обстукує стіни!
Напруження все зростає: стукіт наближається до сходів, що ведуть на горище. Андрійко важко дихає, легеням невистачає повітря, так швидко б'ється неслухняне серце.
Напівпритомний від жаху, Андрійко починає писати пальцем по товстому шару пилу, щоб хоч залишити якийсь слід після себе…
А коли загроза дійшла до кульмінації, коли одізвався скрипом перший крок на сходах, що ведуть на горище, знадвору сповістив про себе сонячний день.
Андрійко почув голоси хлопців. Він прийняв ці кілька слів, наче спів півня, що сповіщає кінець ночі, повної страхіть. Він добре чув ці слова:
— Що з тобою? — спитав Куцик.
Настала хвилина мовчання.
— Щось у нашій кімнаті?
І ось жахливі кроки на сходах завмерли. А коли Куцик ще додав: «Ходімо, подивимося!», кроки в кімнаті стали швидкими, двері відчинились і з шумом зачинились. По сходах задріботіли кроки, наче хтось збігав униз.
Андрійко перечекав кілька хвилин. Голоси хлопців замовкли, але кроки на сходах не повторилися. Він виліз, нарешті, з закутка, зійшов у кімнату. Ніяких слідів, які б свідчили, що тут хтось нишпорив, не було.
Андрійко постояв трохи, не знаючи, що робити. Вагався: хіба ця остання пригода не досить серйозна, щоб махнути на всі образи і ще раз спробувати звернути увагу товаришів? Потім відкинув цю думку. Дуже неясна тут справа. Хоч хлопці й дивилися на башту, але нічого не побачили, бо махнули рукою і не прийшли сюди.
Думку про Люцину він відхилив ще швидше. І, звичайно, після вчорашніх подій відмовився й від пана Бальбінського.
Андрійко вийшов з палацу. Навколо нікого не було. Хлопцеві стало легше, коли він одійшов від цього будинку. Андрійко згадав, що Бальбінський пропонував йому свою байдарку.
Вже здалеку він почув голоси хлопців на пляжі. Нишком поза кущиками добрався до пристані. На щастя, все товариство саме вилізло з води і полягало на траві; від мола їх відділяв величезний кущ лозняка.
Андрійко кинувся до байдарки. Було так жарко, що він стягнув з себе сорочку, штани і залишився тільки в трусиках. Подумав навіть, чи не залишити одяг у каюті «Аталанти». «Ні, — сказав собі, — треба швидше тікати звідси, щоб вони не помітили мене».
Хлопець кинув свої манатки в байдарку і схопив весло. Андрійко настільки оволодів цим мистецтвом, що досить швидко проїхав очерет. Він поспішав ще й тому, що тут невистачало повітря, так все нагрілося: очерет, вода, небо.
Ось очерет залишився позаду. Від далекого берега нарешті потягнуло прохолодою.
Повітря надзвичайно прозоре. Немає й сліду тієї імли, яка так чудово маскувала далекі закутки озера, що хлопці в перший день подумали: озеро безмежне.
Хіба озеро через це гірше? Зовсім ні! Правий берег, близько. Велика стіна чорносиніх лісів. Лівий берег — далі, він золотий, сонячний.
Попереду острів. Андрійко плив туди. Хлопець твердо сказав собі: «Годі зволікати!». Це рішення мало кілька причин. Найважливіша була в кишені штанців, які він кинув на дно байдарки.
Андрійко відплив метрів на двадцять від очерету. Кинув весло, витягнув з кишені знайдену карту, розклав на колінах.
Велика голуба пляма «Спірдінгзее». І на ній маленька, наче відбиток від пальця, зелена плямка. Хлопець подивився вперед. Так і є. Ось трошки збоку на карті інший острівець. Ось попереду висока купа дерев Чортового острова. Ліворуч від нього низька стіна зелені — це острівець.
На Чортовому, біля коричньової горизонталі, позначено маленький червоний хрестик.