Не дивно: трьома колонами знову наближається буря. Сонце гасне, і одразу сковує груди холод.
Андрійко збігає з горбка. Надії пропали. Цей горбок — Гора Ілюзій!..
Нова хвиля бурі була незрівнянно страшніша, ніж перша. На цей раз грім, здавалося, обрав Чортів острів для свого полігона. Він бив так близько і сильно, що острів здригався, немов під час землетрусу.
На якусь мить яскраве світло залило все навколо. Андрійко впав ниць на мокру траву: гуркіт просто збив його з ніг. Добре, що все минуло так швидко. Ніхто б не витримав підряд і двох таких секунд.
Підвівши голову, Андрійко побачив попереду білі скручені пасма чогось пухнастого. Хлопець не зразу зрозумів, що то осикові тріски, — скручені, розпатлані, розбиті блискавкою.
Андрійко виглянув з-під свого куща. Яке щастя, що він сховався саме тут!
На старій осиці білів шестиметровий шрам. Переляк Андрійка ще не зовсім пройшов. Він боявся підійти до дерева. Тільки, коли на хвилину виглянуло сонце, хлопець знову виліз і піднявся на Гору Ілюзій.
На цей раз він стояв недовго. Хоч те, що йшло з заходу, не провіщало грому, але було ще гіршим. За хвилину сонце вкрили швидкі розпатлані, густі хмари. Вітер зірвався хоч і не такий рвучкий, як той короткочасний шквал перед першою бурею, але він був холодний і дув безперестану.
Так розпочався перший вечір на Чортовому острові. Андрійко ще сидів під ліщиною. Він, правда, висушив сорочку і надів її знову, але холодний вітер пригнав незабаром якийсь противний дрібний, затяжний дощик.
Почало смеркатись, і Андрійко зрозумів, що йому доведеться ночувати на острові. Клацаючи зубами, він знову зняв одяг, сунув під кущ, накрив картою. Голий, посинівши від холоду, хлопець почав будувати собі якийсь захисток.
Голоду Андрійко не відчував, більше докучав холод. Бігаючи під невпинним дощем, він ламав гнучку ліщину і вільху, обрізуючи пальці, з корінням рвав очерет, а сам весь час думав про вогонь. Якби був вогонь, щоб погріти руки.
Андрійко страшенно змерз, доки збудував жалюгідний курінь з однією стіною, повернутою на захід, до дощу й вітру. Сів, нарешті, під дах. Вітер задував справа і зліва, забивав дощ. До того ж на Андрійка напав другий ворог: голод. Хлопець скоцюрбився і сидів, тремтячи від холоду й голоду, боячись лягти на мокре листя, яке він поклав замість матраца.
Повільно спускалася темрява. Вітер шматував дерева, кидався дощем.
Андрійко заплющив очі і непомітно задрімав. І приснилося хлопцеві, що він дома. Мати стояла в кухні, варила обід. Дрова були мокрі, шипіли, тріщали і диміли.
Диму ставало все більше. Це пожежа, хіба мати не бачить?
— Мамо! — кричить Андрійко і прокидається.
Де він? Андрійко пригадує: він на Чортовому острові. Сам. Чого він прокинувся? У сні було тепло, була мати, був навіть дим, їдкий, аж очі боліли.
Але дим був не тільки в сні. Андрійко явно відчував запах диму.
Скочив на ноги. В голові промайнуло: він так міцно спав, що не чув, як екскурсанти причалили до острова! Розпалили вогнище! Вони десь поблизу! Є дим, тепло, є люди!
Він гарячково роздивляється навколо. Де ж щогла, палатка, де вогнище? Немає нікого й нічого. І запах диму зник. Повітря чисте.
Він стоїть ще хвилину, дивлячись навкруги, принюхуючись. Дощу немає, тільки вітер гуде над деревами, швидко мчать низькі, розпатлані хмари і хвиля б'є в узбережжя Зотлілого Очерету.
А може, люди причалили в іншому місці, з північного боку острова? Андрійко вбігає на Гору Ілюзій.
Немає нічого. Темно. Хлопець стоїть і не насмілюється зійти вниз. Тепер неспокій сильніший, ніж надія.
Андрійко принюхується ще раз: ніякого диму! Він іде до свого куреня, сідає.
Але незабаром знову схоплюється на ноги. Дим! Хлопець здивовано оглядається. Звідки дим?
Може, десь горить ліс? Але ж він дивився з гори. Якби була пожежа, то на хмарках світився б якийсь відблиск.
Хлопця охопив страх. Великий страх перед таємницею цього диму. Тремтячи всім тілом, Андрійко прислухався. Потім підвівся, стиснувши зуби, вийшов з куреня і повільно рушив на запах диму.
Попереду щось забіліло. Та це ж стара осика, подряпана блискавкою!
Андрійко підбіг до дерева. Так і є: саме звідси, з цього дупла, вився струмочок диму.
Хлопець заглядає в дупло. Яким чудовим здається запах тліючого порохна!
Тепер усе зрозуміло! Блискавка вдарила в дерево і загубила іскорку в сухому порохні серцевини осики. Злива не змогла загасити іскорку в дуплі, а вітер, навпаки, роздув її… І коли Андрійко покопирсався в порохні палицею, він помітив малинові жаринки.