Однак розшуки були безплідні. Андрійко вже змерз у своїй сорочечці і збирався повернутися до вогнища, коли під кущем кропиви помітив маленький горбочок. Нарешті йому пощастило! Але то було не джмелине гніздо. В неглибокій ямці лежали папери, загорнуті в зотлілий уже пергамент.
Це були якісь старі німецькі газети. Андрійко глянув на дату: червень 1944!
Хлопець витягнув увесь пакунок і одніс його в курінь. Потім знову почав шукати джмелині гнізда. Та все було марно.
Повернувшись з порожніми руками до куреня, Андрійко довго сидів біля вогнища.
Надвечір дощ трохи вщух. Андрійко вийшов назбирати палива на ніч. Відхиляючи гілку ліщини, він відчув щось холодне, слизьке. Відсмикнув руку. Потім побачив: на гілці сидить слимак.
Андрійко пригадав розповіді про те, що у Франції готують кілька страв із слимаків. А ще їдять молюсків.
І раптом у голові майнула думка: устриці! Хлопець швидко побіг на галявину, до води. Нелегко було збирати молюсків. Більшість черепашок були порожні. Але знайшлося кілька закритих. Тримаючи їх у руці, він пішов у курінь.
Ковтаючи молюсків, Андрійко заплющував очі. На щастя, смаку вони не мали, тільки трохи пахли мулом. Як би там не було, а голод Андрійко трохи заспокоїв. І коли настав вечір, хлопець уже не відчував такої слабості. Він міг навіть переглянути газети, знайдені в пакунку.
Знову пішов дощ. Андрійко ліг на листя, що вже просохло за день. Щаслива думка промайнула в голові: газетами ж можна вкритися. Так і зробив.
Цього разу Андрійко заснув швидко. Спав міцним сном.
Прокинувся від холоду і відразу ж схопився. Вогнище! Шукаючи увечері їжу, він зовсім забув про паливо! Хлопець копирсається палицею у попелі, — чи не збереглася іскорка, але все марно. Над головою вітер і ніч. Вогню немає.
Андрійко біжить до осики. Але вітер, мабуть, змінив напрямок, і дощ залив дупло. Лишилося тільки мокре порохно.
Хлопець у темряві повертається в курінь. Знову починає ритися в м'якому, наче борошно, попелі, обмацує його руками. Попіл ще теплий. Раптом Андрійко, скрикнувши, відсмикує руку.
Нахиляється. Там головешка. На ній червона жаринка. Він довго дмухає на неї, аж голова болить. Іскорки летять у нічну темряву. Поволі, дуже поволі збільшується червоненька пляма. Досить на мить перестати дмухати, і вона знову зменшується, майже зникає.
Андрійко рукою обмацує землю, шукаючи чогось сухого, що можна було б прикласти до червоної плямки і, нарешті, розпалити вогонь. Навкруги тільки мокре листя…
Раптом пригадує: газети! Нарешті, спалахує вогонь.
Хоч би тепер він не погас! Андрійко весь час підкидає газети. Але, як на зло, від цього «змістовного» палива мало користі! Андрійко вибігає з куреня, шукаючи палива. Але нічого підхожого не знаходить.
Раптом Андрійко ногою потрапляє в якусь ямку і чує шелестіння паперу. Це ж звідси він витягнув ці газети! Виявляється, тут справжній склад макулатури. Папір вологий, зотлілий, але він горітиме краще, ніж листя або свіжі гілки.
Андрійко хапає цілий оберемок паперу і біжить назад. Саме вчасно! Газети вже догоріли. Хлопець знову роздмухує вогонь, підкидає папери.
Це вже не газети! Папір під пальцями гладенький, цупкий. Андрійко бере перший-ліпший аркуш. Написано щось по-німецьки. Якісь формули! Алгебра? Він не любить математики. Якісь креслення, куби. Переписано на друкарській машинці.
Вогнище знову погасло. Тоді Андрійко кидає у вогонь всі папери, які потрапляють під руки.
Спалахує яскраве полум'я. Андрійко підкладає папір, а сам поглядає на небо — чи далеко ще до ранку.
Останній аркуш згорів, а на чорному небі не було ще й найменшої ознаки світанку.
Коли, нарешті, з-за чорної маси хмар виринув ранок, стало страшенно холодно. Андрійко скочив на ноги, почав виконувати якийсь дикунський танець. Потім він роздув вогонь.
День здався йому набагато коротшим за попередні. Насамперед тому, що Андрійко вже не сподівався на
|: швидкий порятунок і почав готуватися до тривалого перебування на острові.
На найближчій вільшинці він зробив три позначки на корі: так Робінзон визначав час. Потім півдня збирав паливо і зносив його до вогнища. Після цього знову почав лагодити курінь. Збивав палицею кропиву, цілими оберемками кидав її на стіни, які стали тепер товстіші і закруглились, наче в ескімоському іглу.
Згодом він пригадав, що в Німеччині мати часом варила суп з кропиви, яка трохи нагадувала щавель. А може, й щавель тут є?
Щавель Андрійко знайшов на невеликій луці в північній частині острова. Їв його сирим. Але через якийсь час щавель здався йому огидним.